Араби не погодилися з рішенням ООН і категорично виступили проти державотворення, що різко підсилило міжнародну напруженість.

Збільшилися арабо-єврейські зіткнення в Палестині. У січні 1948 року араби блокували Єрусалим з його 100-тисячним єврейським населенням, інші міста, нападали на єврейський транспорт. 3 квітня 1948р. збройні загони знищили арабське селище Дейр-Ясин, араби також не уступали в жорстокості. У таких складних умовах Великобританія приймає рішення достроково вивести свої війська - до 14 травня 1948 р. У цей же день було проголошено утворення держави Ізраїль. Першим його прем'єр-міністром став Д. Бен-Гуріон. Палестинці, що не визнали резолюцію ООН від 29 листопада 1947 р., не зуміли створити свою державу, цьому перешкоджало і відсутність політичних структур.

4. Перша арабо-ізраїльська війна почалася 15 травня 1948р., коли сусідні арабські країни, що не визнали Ізраїль, відразу оголосили йому війну. Об'єднані збройні сили (Єгипет, Йорданія, Сирія, Ірак, Ліван, Саудівська Аравія і Ємен) почали наступ. Однак сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і нанесли йому відповідальний удар У цій війні СРСР підтримав ізраїльтян (араби розцінювалися як агенти англійського імперіалізму).

У квітні - червні 1949 р. між сторонами було підписане перемир'я. У результаті палестинська держава знову не була створена. Територію, відведену для нього за рішенням ООН захопили Ізраїль (6,7 тис. кв. км), Єгипет (сектор Газа) і Йорданія (західний берег р. Йордан).

Перша арабо-ізраїльська воїна породила проблему палестинських біженців (близько 1 млн. чоловік), що розселилися по різних країнах.

5. Арабо-ізраїльські війни в наступні роки не вирішили палестинської проблеми, поглибили арабо-ізраїльські протиріччя. У 50-і рр. надії на повернення палестинці покладали на Єгипет, але вони розвіялися після ангяо-франко-ізраїльської агресії (1956) і розпаду ОАР (1961).

У ході «Шестиденної війни» 1967р. Ізраїль розбив армії Єгипту, Йорданії і Сирії і захопив Синайський півострів. Голландські висоти, західний берег ріки Йордан і сектор Газа.

Важливу роль у близькосхідній кризі грає Організація Звільнення Палестини її керівник з 1960-х рр. Я. Арафат.

Додатковий матеріал. З Палестинської хартії (документа, прийнятого на засіданні Палестинської національної ради в Каїрі в 1968 р., що є ідеологічною платформою Організації Звільнення Палестини). Ст. 15. Звільнення Палестини є, з арабської точки зору, національним боргом - відбити сіоністську імперіалістичну агресію проти арабської нації і ліквідувати сіоністську присутність у Палестині. Ст. 21. Палестинський арабський народ, самовираженням якого є збройна палестинська революція, відкидає всяке рішення, крім повного звільнення Палестини, і всякий план, спрямований на врегулювання палестинської проблеми чи її міжнародне вирішення.

У 1973 в. нападом Єгипту і Сирії почалася «Війна Судного дня»,

у ході якої арабські війська знову потерпіли поразку.

У тугий вузол близькосхідного конфлікту сплелися проблеми окупованих Ізраїлем територій і тероризму, проблеми безпеки близькосхідних держав і долі палестинського народу,

6. Процес нормалізації ізраїльсько-палестинських відносин пройшов довгі роки воєн, терору, взаємної ворожості. Кемп-Девидська угода 1979р. між Ізраїлем і Єгиптом уперше врегулювала відносини між єврейською й арабською державами. У 90-і рр. намітилися нові кроки до примирення.

30 жовтня - 1 листопада 1991 р. на міжнародній конференції в Мадриді було прийняте рішення про початок арабо-ізраїльських переговорів. 13 вересня 1993 р. у Вашингтоні прем'єр-міністр Ізраїлю И. Рабін і голова Організації Звільнення Палестини (ОЗП) Ясір Арафат підписали Декларацію про принципи мирного врегулювання між Ізраїлем і ОЗП. Декларація поклала початок створенню палестинської автономії в межах Ізраїлю.

26 жовтня 1994р. був підписаний мирний договір між Ізраїлем і Йорданією.

У вересні 1995 р. був підписаний ізраїльсько-палестинський договір про автономію західного берега р. Йордан.

З кінця 1990-х рр. продовжуються складні переговори між ізраїльтянами і палестинцями, посередником у який виступає США. У ході переговорів обговорюється комплекс проблем, зв'язаних, з одного боку, із установленням контролю палестинців над окупованими Ізраїлем територіями і, в остаточному підсумку, державотворенням, а з іншого боку – забезпеченням безпеки Ізраїлю (у тому числі - запобіганням, дій терористів).

Усе більш активну політику на Близькому Сході намагається проводити Україна.

Білет №10

10.1. Охарактеризуйте Четвертий універсал Центральної Ради, визначите його історичне значення.

9 (22) січня 1918р., коли радянські війська, що рвалися до столиці України, знаходилися вже на підступах до Києва, Українська Центральна Рада прийняла Четвертий універсал.

Можна визначити наступні основні положення Четвертого універсалу.

1. Характеристика історичної обстановки, осуд дій радянської влади.

2. Головне - проголошення незалежності і суверенної держави Українського Народу.

3. Декларація прагнення до дружніх відносин із сусідами України - Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й ін.

4. Підтвердження законодавчої влади Української Центральної Ради і виконавчої - Ради Народних Міністрів (колишній Генеральний секретаріат).

5. Проголошення прагнення до початку негайних переговорів із сусідніми державами з метою установлення миру.

6. Заклик до рішучої боротьби з більшовиками.

7. Пропозиція про реорганізацію армії в народну міліцію.

8. Важливе радикальне (корінне) рішення - націоналізація (перехід власності в руки держави) усіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю, передача всієї землі трудящим без викупу.

9. Рішення про демілітаризацію підприємств (переклад підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції), соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни.

10. Реорганізація торгівлі, проголошення монополії на торгівлю деякими товарами.

11. Установлення державного контролю над банками.

12. Проголошення необхідності рішучої боротьби з контрреволюцією.

13. Підтвердження всіх демократичних свобод, проголошених Третім універсалом, а також права національних меншостей на національно-персональну автономію.

14. Заклик до виборів в Українські Установчі Збори.

Четвертий Універсал Центральної Ради, як видно з його змісту, мав історичне значення.

1. Вперше в новітній історії український народ прийшов