Події революції надали широкого розмаху національно-визвольному руху у Східній Галичині. 17 квітня 1848 р. уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини.

Звільнення селян стало важливою передумовою розгортан-ня масового демократичного руху. В березні 1848 р. у Львові відбулися демонстрації, що привели до звільнення владою політичних в'язнів. Відповідно до проголошених конститу-ційною грамотою від 25 квітня 1848 р. свободи друку, зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації, керів-ництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола. Поль-ська ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 р. утво-рили у Львові Центральну раду народову, яка ставила своєю метою перетворення Галичини в Польську автономну про-вінцію, заперечуючи право на окремий національний розвиток українців.

Галицька інтелігенція виступала рішуче проти намагань поляків втягнути Галичину до Польщі і створила свою політичну організацію - Головну руську раду у Львові, яка, підтримуючи проведення буржуазних реформ, прагнула за-безпечити вільний розвиток українського населення. В містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських рад, до складу яких входили селяни. міщани, світська інтелігенція, представники духовенства. Ці ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної України, тобто за її відо-кремлення від Західної (польської) Галичини, за навчання в усіх учбових закладах рідною мовою, за створення україн-ської національної гвардії тощо.

Галичани шукали зв'язків з іншими народами австрій-ської держави і взяли участь у слов'янському з'їзді в Празі.

Правлячі кола Австрії ігнорували більшість цих вимог і погодилися лише на запровадження у 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання її як обов'язкового предмету в гімназіях.

У виборах до першого австрійського парламенту українці мали 39 депутатів на 96 послів з Галичини. Серед них було 27 селян, 8 священиків і 3 світські особи. Ці депутати австрій-ського парламенту (рейхстагу) одностайно виступили проти виплати викупу поміщикам за скасовану панщину. Проте більшістю голосів рейхстаг висловився за скасування панщини за викуп взагалі.

Подальші події були пов'язані з масовими виступами на-селення проти грабіжницької політики уряду. Навесні та вліт-ку 1849 р. масові виступи охопили понад 100 сіл Галичини. При цьому часто захоплювалися поміщицькі землі.

Не мовчало й сільське населення. 1 листопада 1848 р. львівські робітники і ремісники різних національностей підня-ли збройне повстання, яке згодом було придушене.

Революційні події охопили й Північну Буковину, де селя-ни силою повертали захоплене у них поміщиками. У селян-ському русі значну роль відігравали і депутати рейхстагу. Так, депутат Л. Кобилиця 16 листопада у Вижниці на зборах 2600 селян закликав до боротьби з панами. Це було закли-ком до повстання, яке охопило гірські села Вижницького і Сторожинецького округів. Розгорнувся рух проти роз'єднання Північної Буковини й Галичини. Проте уряд, йдучи назустріч панівній верхівці, на початку 1849 р. все ж здійснив таке відокремлення.

Влітку і восени 1848 р. активним був революційний рух і в Закарпатті. Але після придушення революції австрійський уряд розправився з учасниками народних виступів. Лише 2 березня 1853 р. було видано імператорський указ, який санкціонував скасування кріпацтва в Угорщині за викуп на таких же кабальних умовах, як і в Галичині та на Буковині. Не допустив уряд і об'єднання Закарпаття із Східною Гали-чиною, за що виступала частина закарпатської інтелігенції. А у березні 1849 р. уряд розігнав парламент і згодом віді-брав у народу більшість завойованих ним свобод.

Проте революція мала важливі наслідки для населення 'Західної України. Найголовнішим з них було скасування крі-пацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесення націо-нально-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.

Список використаної літератури:

1. История Киева. В 3-ч т. Т.2. - К.: Наукова думка, 1983. -

с.144.

2. Субтельний О. Україна: історія. -К.: Либідь, 1992. - с.184-

230.

3. Король В. Історія України - К.: "Феміна", 1995. - с.88-100.

4. Хрестоматія з історії України. - К.: ІСДО, 1993. - с.136-138.