Курсова робота

Проблеми польського національно руху в Галичині

ВСТУП

На початку XXI ст. Польща зайняла вагоме місце серед провідних держав Європи. Вона вважається однією з найперспективніших країн постсоціалістичного табору. Цьому сприяв ряд об'єктивних та суб'єктивних факторів. До найголовніших з них можна віднести усвідомлення власної національної самобутності, бажання побудувати власну державу, висока національна свідомість польського народу. Розвиток країни спричинений подіями попередніх періодів.

Одним з таких етапів в історії польського народу стала середина XIX ст. Цей етап відзначився революційними настроями у Європі, посиленням свавілля поміщиків, вимоги скасування кріпацтва, та політичної і культурної ідентичності.

Даний період доволі непогано висвітлений в історіографічній літературі. Польський історик Стефан Каневич у книзі «Поляки в епоху Весни народів», описує причини революції 1848 р., майже не говорячи про соціально-економічні умови, а велику увагу приділяє боротьбі українців і поляків під час революції. Сучасні дослідники Крикун і Зашкільняк у своїй праці намагалися розглянути усі причини і наслідки революції 1848-1849 рр. Різний підхід до вивчення національної боротьби польського народу зумовлено насамперед тим, що він є найяскравішим в історії польської нації. У цьому полягає актуальність вивчення даної проблеми. Її розкриття і детальний аналіз може частково привідкрити історичну правду та надати нові аспекти сприйняття найболючіших питань досліджуваного часу.

Я. Грицак звертає увагу на те, що Я. Головацький запропонував нову тактику розвитку національного руху: «Стаття сповнена гострої критики полонізаторської політики польських правлячих рангів та прислужництва і злочинної байдужості верхівки греко-католицької церкви до розвитку національної культури. Коли інші слов'янські народи пробудилися до нового життя, галицькі русини, писав Яків Головацький, «під ласкавим пануванням Австрії живуть без літератури, без часопису, без національної освіти, без шкіл, як варвари». Але його критика не зачіпала австрійського уряду». Об'єктом даного дослідження є польський народ у період революційних подій 1848-1849 рр., а предметом закономірності розвитку боротьби і її наслідки. Дана робота хронологічно охоплює період 1848 р. (початок боротьби польського народу за національні права) - 1849 р. (закінчення революційних подій на Галичині). Мета даної роботи полягає у всебічному і об'єктивному висвітленні матеріалу, комплексному аналізу фактів, а також вивчення процесу польського національного руху у Галичині. Виходячи із цілей дослідження автор поставив такі завдання:

1. Розкрити національно-політичні та соціально-економічні причини польського руху у Галичині.

2. Охарактеризувати розвиток та основні етапи польського національного руху в умовах революційних подій 1848-1849 рр.

3. Дослідити наслідки і роль боротьби польського народу під час революції у Галичині.

Наукова новизна роботи полягає у намаганні автора висвітлити основні явища національної боротьби польського народу і написати комплексну, насичену фактами роботу.

Структура курсової зумовлена поставленою метою, хронологічними рамками та логікою викладу матеріалу. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури ( позицій), додатків. Основний текст становить 24 сторінки.

Розділ І. Національно-політичні та соціально-економічні причини польської революції у Галичині.

На середину XIX століття Європа вступила у період революції. У даний процес вступила і Австро-Угоршина. Суспільство держави було дуже полярним у соціальному та економічному відношеннях. Щодо галицьких земель, то основну масу землевласників складали польські магнати і шляхта, селяни у Східній частині (приблизно на схід від Сяну і Бугу) було українським (руським), у західній - польським. Магнатські родини Потоцьких, Замойських, Сангушків, Любомирських володіли величезними земельними латифундіями, що становили десятки тисяч гектарів. Селяни - польські та українські - складали 82 % населення краю. Їм протистояли 200 тис. державних чиновників, близько 400 тис. єврейських торговців і корчмарів. Земля, яку обробляли селяни, була поділена на ділянки, основна маса яких не перевищувала 10 моргів (приблизно 6 га). Крім панщини і поборів на користь пана, селяни сплачували земельний і шляховий податки, давали рекрутів до війська. У першій половині XIX ст. невпинно зростав антагонізм між польською шляхтою і українським селянством, який поступово набирав ще й етнічного забарвлення. Політика Відня у Галичині полягала у реалізації принципу «divide et impere» («поділяй і владарюй»).[23, с.315]

У другій половині XIX ст. Галичина виснажена безперервними (з 1844 р.) не врожайністю полів і поширеною у ці роки по всій Європі хвороби картоплі, яка знаходилась в катастрофічному становищі. Ціни на сільсько-господарські продукти були в 1847 р. у 3-6 разів більші, ніж у 1843 році.

Найбільша вартість була в гірській місцевості. Селяни тисячами вмирали від голоду.[6, с. 10-18]

Позитивне ставлення до шляхти залишалось типовою рисою праць польських істориків у кінці ХІХ - поч. ХХ ст. Особливо великий масив літератури появився у цей період у Галичині. Для польських шляхетських істориків Галичини період 40-их років XIX ст. був попередником тому режиму, який встановився у Галичині у другій половині XIX ст., коли польські поміщики, переконавши австрійське правління у своїй лояльності, отримали повне політичне правління у Галичині, отримали можливість придушувати український національний розвиток і закріпили багаточисленні пережитки феодальних відносин, які були не встановлені під час революції 1848 року. Саме з точки зору того, у якій мірі діяли ті чи інші особи прокладали шляхи до отримання націоналістичних порядків, і розглядалась у їх книгах революція 1848 р. У залежності від відтінків політичних орієнтацій автори вихваляли то лібералів, які насправді гальмували розвиток революції (Осташевський-Баранський, ІІІнюр-Пепловський), чи консерваторів (Лисицький, Лозинський). В кінцевому рахунку, незалежно від ситуації,