Проблеми польського національно руху в Галичині - Лемановський розповідав про революційну боротьбу, різке негативне ставлення до к...

Курсова робота - Проблеми польського національно руху в Галичині

Лемановський розповідав про революційну боротьбу, різке негативне ставлення до кумирів польської шляхетської традиції відрізняє від маси сучасних йому польських історичних праць про революцію 1848 р.[15, с. 93-95] Великий вплив на розвиток революційних подій спричинили перші відомості про революцію у Відні. Ці відомості були отримані у Львові 17 березня 1848 р. На наступний день, коли достовірність даних уже не подавала сумніву, група львівських міщан, яку очолював журналіст Ян Добжанський, звернувся до діяча таємних товариств 30-их років Роберта Хеферта з пропозицією написати адрес-петицію австрійському імператору. Ввечері 18 березня адрес було складено Хеферном разом з іншими учасниками «об'єднання польського народу» Францішеком Смолькою і Флоріаном Земяковським. Цей адрес став першою політичною програмою, яку було висунуто в Галичині 1848 року.[2, с. 34-41] Вступна частина адресу описувала важке становище галичан; тут ішлося про відсутність свободи, свавілля чиновників, «перешкоди розвитку і використання національної мови», недостатня кількість представників у сеймі. Адрес описував, що, після насильного розриву у лютому 1846 року патріархальних зв'язків, які пов'язували поміщиків і підданих, повна відміна всіх селянських повинностей і залежного становища, так само і урегулювання власності являється обов'язковою необхідністю. Адрес вимагав скасувати усі обмеження, які б заважали вільному розвитку польського народу, введення польської мови у школах і державних установах, звільнення чиновників, які не були корінними жителями Галичини, і призначення на їх місце уродженців регіону. Окремі пункти цього адресу формували програму конституційних перетворень; відміну рангового представництва, скликання регіонального провінційного сейму, рівність громадян перед законом, незалежно від того до якого рангу належали і якого віросповідання . [9, с. 53-54] Петиція у цілому являла собою національну і ліберальну програму, яку впроваджено непослідовно. Автори її не зважувалися оголосити гасло встановлення польської держави. Автори адресу уникали різкого підкреслення національного відтінку своїх вимог, надаючи їм зовнішнього земського характеру (розповідалось не про поляків, а про галичан уродженців краю). Чим би не пояснювалась стриманість цього березневого адресу, вона у той момент зробила його прийнятним і до українського населення Львова, яке підтримувало з ентузіазмом. Лише у квітні 1848 р., коли виступи польських політичних діячів, які явно виказали їх небажання враховувати і підтримувати українські національні вимоги, такі суперечки у Східній Галичині загострилися з новою до того не баченою силою. [11,с.35-36] Уся сформовано в адресі програма не виходила за рамки помірного лібералізму, але вона зустріла схвалення і у народу. Це пояснюється, звичайно, політичною незрілістю населення Галичини, яке довго знаходилося у кайданах феодально-абсолютиського, метерністського режиму. Адрес від 18 березня був не тільки програмою торгівельно-промислової буржуазії, у той же час він був виразником союзу між польською ліберальною буржуазією і ліберальними поміщиками. 18 березня у графа Олександра Фредро зібралася група поміщиків для написання своєї дворянської петиції імператору. Дізнавшись про складання адресу Смолькою ліберальні поміщики встановили з ним контакт. Результатом наради поміщиків із Смолькою являється текст того загального адресу, який був запропонований 19 березня для підписання його жителями Львова.[11,с 35-36] Таким чином, у середині XIX ст. революція торкнулася і польського народу. Причини незадоволення були різні: як зовнішні, так і внутрішні; політичні і соціально-економічні; індивідуальні і загальні. Однак з початком революції спостерігається нестабільність, неефективність, суперечливість і локальність.

Розділ II. Розвиток та основні етапи польського національно руху в умовах революційних подій 1848-1849 рр.

У середині 40-их років соціальне напруження в галицькому селі досягло високого ступеня. Підготовка до активних дій закінчилась. На звістку про події у Відні у Галичині проявили політичну активність усі освічені верстви. У Кракові та Львові в березні 1848 р. відбулися мирні маніфестації на підтримку оголошених свобод. Серед польських кіл зародилася ідея домагатися автономії Галичини у складі імперії.

Тим часом 14 квітня 1848 р. у Львові виникла Центральна національна рада (ЦНР), до якої увійшли як представники демократично-ліберальних кіл, так і консерватори. Вона почала створювати національну гвардію. За літній період 1848 р. роти національної гвардії були створені у більшості галицьких міст і містечок. Загальна кількість національних гвардійців становила 20 тис. людей, із яких близько 5 тис. було у Львові. Це була невелика, добре озброєна військова сила. [6, с. 10-18]

Національна гвардія повністю зберегла за собою шляхетський характер. Національні гвардійці носили конфедератки і кокадри з польськими орлами. Вони були не проти поговорити про незалежну Польщу, але про військову боротьбу за незалежність і не думали. Національну гвардію очолював полковник Вибрановський, який настільки заспокоїв австрійську владу своєю лояльністю, що йому було дано навіть звання австрійського генерала. Про боротьбу за незалежність думала лише невелика частина демократичних елементів - політичні емігранти, польська молодь, яка втікала з Росії для участі у революції, а також студентський Академічний легіон, у склад якого особливо у літні місяці напівлегально вступила певна кількість ремісничих підмайстрів і робітників. ЦНР звернулася до польських землевласників, щоб місцеві ради в день Пасхи (23 квітня) добровільно «дарували панщину» селянам. Окрему відозву було скеровано до русинів. Вона містила обіцянку рівних прав, залишаючи на боці справи мови, освіти, участі у адміністрації. Невдоволена ігноруванням прав русинів група греко-католицьких священників собору св. Юра у Львові за підказкою губернатора Ф. Стадіона 19 квітня склала окремий адрес від поляків до імператора, в якому, завіряючи у своїй вірності трону, просила розширити права української мови і освіти

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7