Курсова робота - Проблеми польського національно руху в Галичині
20

в адміністрації, захистити від польського гніту. Через певний час у травні 1848 року русини утворили у Львові Головну руську раду (ГРР), яка стала першою політичною організацією галицьких українців. ГРР почала видавати газету Зоря Галицька, яка стала її друкованим органом. ГРР очолив єпископ перемишльський Г.Яхимович. Документи ГРР стверджували єдність українського народу, розділеного державними кордонами, проголошували гасло «Будьмо народом!», а також відокремлення польських земель від історичної Галичини і об'єднання її з Буковиною та Закарпаттям в єдиному коронному краї в складі Австрії. [12,с. 105-114] Самостійна політична програма русько-українського руху у Галичині стала несподіванкою для польських політиків, які вбачали у ній «австрійську інтригу» проти поляків і демократичних реформ. Польська ЦНР наприкінці травня створила з представників ополяченої української шляхти та інтелігенції Руський собор, на чолі якого став К.Ценглевич. Він почав видання газети «Дневник Руський», редагований І.Вагилевичем, через яку намагався скомпрометувати русинський рух як штучний витвір графа Ф.Стадіона і «святоюрської партії». Незважаючи на це, українські селяни довіряли ГРР та йшли за її вказівками. Відбулося різке і тривале розмежування між обома народами Галичини, яке мало далекосяжні негативні наслідки. Прагнучи вирвати ініціативу з рук поляків, губернатор Ф.Стадіон 22 квітня 1848 р. самостійним рішенням проголосив від імені імператора скасування від 15 травня панщини за винагороду в майбутньому землевласників з державних коштів. Віденський уряд незабаром затвердив це рішення. А через кілька тижнів Відень оголосив офіційний декрет імператора про скасування панщини з фальсифікованою датою 17 квітня. Запевнивши селян у «доброчинності» імператора, уряд почав концентрувати сили, щоб розправитися з польським рухом. [19, с. 106-116] Перші спроби придушити рух були зроблені в Кракові. У Львові губернатор Ф.Стадіон не наважився розпустити ЦНР. Щоб обмежити її впливи, він вдався до створення так званої «прибічної ради» при губернаторі (байрат), до участі в якій залучив кількох польських аристократів і священників. Авторитет її був незначним. ЦНР мала безперечні переваги, гуртувала і координувала роботу локальних національних рад, створювала національну гвардію. Безцензурна преса обговорювала актуальні політичні проблеми, серед яких були справи майбутньої конституції та устрою імперії, вибори до австрійського парламенту, скасування панщини. [25,с. 85] У червні 1848 р. пройшли вибори до загального австрійського парламенту (рейхстагу), обіцяного імператором. Від Галичини і Буковини було обрано 96 делегатів, з них 37 русинів-українців (в тому числі 31 селянин - 17 поляків і 14 українців). У парламенті польські посли стали на боці опозиції, вимагаючи перебудови імперії і надання автономії Галичині. Селяни виступили проти шляхти, наполягаючи на скасуванні панщини без відшкодування, збереженні права користуватися громадськими лісами і пасовищами (сервітути). Однак шляхетська більшість парламенту відкинула селянські вимоги. Українські посли поновили питання про відокремлення польських теренів від Галичини і утворення у складі Австрії єдиного коронного краю з сеймом і урядом. На підтримку цієї вимоги в парламенті було подано петицію, яку підписали близько 200 тис. осіб. Ще раніше, 9 червня 1848 р. ГРР скерувала до імператора петицію з вимогою поділу Галичини на українську та польську частини, і 19 червня того ж року Фердинанд 1 підписав розпорядження про утворення двох галицьких губерній, яке однак не було виконане через потужний опір польських консервативних сил, що в той час налагоджували співпрацю з монархією. У період розвитку революції польські демократи налагодили контакти з представниками інших слов'янських народів Австрійської імперії. Їх єднала тривога з приводу планів німців об'єднати всі німецькі держави, включно зі слов'янськими народами. Діячі чеського і хорватського національних рухів ще в квітні 1848 року виступили з ініціативою провести в Празі з'їзд представників слов'янських народів імперії, щоб обговорити питання перебудови устрою монархії з метою забезпечення національних прав усіх слов'ян. Були розіслані запрошення до участі в з'їзді в Празі. З'їзд відкрився 2 червня 1848 р. у присутності 363 делегатів, у тому числі від ГРР і Руського собору. Поляки надіслали 70 делегатів, які представляли також Познанщину та еміграцію, сподіваючись знайти підтримку для своєї незалежницької програми. З'їзд відразу виявив розбіжності орієнтації його учасників: чехи і південні слов'яни бачили в Росії союзника у протистоянні з німцями і турками; поляки вважали Росію головним ворогом Польщі; зіткнулися також інтереси лібералів і демократів, які по-різному бачили перспективи перебудови європейських порядків; нарешті під час дискусій виник польсько-український спір за представництво від Галичини. Делегати з'їзду ухвалили розпливчастий Маніфест до народів Європи, в якому йшлося про право слов'янських народів до самостійного життя; але з усіх народів вимога незалежності торкалася тільки Польщі, в той час як іншим пропонувалися зміни умов розвитку в існуючих імперіях. Передбачалося, що демократичні реформи будуть достатньою запорукою для відродження слов'янських народів.[11, с. 35- 38] У польсько-українській секції з'їзду, яку очолив польський демократ К. Лібельт з Познанщини, українці поставили вимогу поділу Галичини на українську і польську частини. Це викликало заперечення з боку діячів польської ЦНР і Руського собору, які звинуватили делегатів ГРР у роз'єднанні демократичних сил тільки при посередництві чеха Ф. Палацького і росіянина М. Бакуніна було досягнуто згоди між представниками двох народів Галичини щодо необхідності повної політичної та мовно-культурної рівноправності поляків та українців. Робота з'їзду була перервана повстанням у Празі. З'їзд встиг тільки окреслити ті проблеми, що об'єднували і поділяли слов'янські народи, які перебували у відмінних політичних умовах.[4, с. 77- 84] Восени 1848 року монархічні сили

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7