Важливо підкреслити й той факт, що в титулатурі з'являються поняття «Русь», «Мала Русь». Поява цих термінів, очевидно, свідчить про прагнення князівської влади поши-рити свій вплив не тільки на західний регіон, а й на інші землі, відродити єдність Русі.
Галицько-Волинське князівство успадкувало від Давньоруської держави традицію проведення незалежної політики на міжнародній арені. Воно добилося помітних успіхів у боротьбі з Золотою Ордою, підтримувало міцні стосунки з Тевтонським орденом та Литвою і в такий спосіб відстоювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини. Навіть неповний перелік країн, з якими Галицько-Волинська держава підтримувала контакти (Австрія, Ві-зантія, Німеччина, Польща, Угорщина, Чехія та ін.), говорить про її широке міжнародне визнання.
Галицько-Волинська держава об'єднувала в своєму складі тіль-ки етнографічні українські землі, і завдяки цьому тут сильніше визначилися у подальшому прикмети української культури. Знач-ний економічний розвиток країни, бурхливе політичне життя, могутні культурні традиції Київської Русі, зв'язки з різними руськими землями і країнами Заходу — все це створювало умови для зростання культури на Галичині і у Волині.
Головною пам'яткою літератури західних земель того часу є Галицько-Волинський літопис, який пройшов п'ять редакцій. Але в цілому він є продуктом однієї літописної школи. Від інших літописів того часу Галицько-Волинський літопис відрізняється тим, що його редактори не виходили з хронологічного переліку подій, а намагалися піднятися на вищий рівень оповіді. Літописи велися у Володимирі, Пінську,. Галичі, Холмі, Любомлі та ін:
На західних землях було поширено знання іноземних мов. Вище духовенство частково було грецького походження, і галицькі єпис-копи мали печатки з грецькими написами. На поширення латин-ської мови вказують листи латинською мовою як князів, так і володимирських міщан. Визначними центрами архітектури і обра-зотворчого мистецтва були Володимир-Волинський, Галич, Холм.
Основною рисою розвитку культури на Галицько-Волинській землі були її тісні культурні зв'язки з іншими землями Київської Русі. Приєднання Волині і Прикарпаття до Києва за часів Воло-димира Святославича і Ярослава Мудрого стало основою для тривалих культурних і політичних зв'язків. Волинь і Галичина були зв'язані з Києвом економічними взаємовідносинами, єдністю мате-ріальної і духовної культури. Тому продовження традицій Київської Русі в духовному житті стало логічним для населення Галицько-Волинської держави. Близьке ж сусідство із Заходом принесло українському народові нові культурні впливи і надбання.
До середини XIV ст. кращі часи Галицько-Волинського кня-зівства залишилися позаду. Боярська опозиція, апологети якої знову підняли голову після смерті Данила, ординське іго і постійні напади іноземних завойовників, наростання процесів феодальної роздробле-ності, що об'єктивно були неминучими супутниками суспільно-економічного поступу в той час, — все це призвело до того, що Галичина і Волинь поступово потрапили під владу Польського королівства і Великого князівства Литовського.
Так припинила своє існування горда і сильна Галицько-Во-линська держава. Після занепаду Києва саме Галицьке-Волинське королівство на ціле сторіччя продовжило існування державної орга-нізації на українських землях і фактично було головним політичним центром для всього південно-західного краю.