Нижчі, початкові школи існували з давніх часів при церквах, і побільшити їх число було неважко. Потреба знання відчувалася серед мас так сильно, що по всіх містах, містечках та по більших се-лах виникли народні школи. Але ще важливішою була справа вищої школи, яка могла б дати освіту інтелігенції і протидіяти впливам єзуїт-ських шкіл. Зразком були тут західні школи сімох свобідних наук, що давали знання латинської мови, загальну літературну ерудицію і вигладу. Така школа могла піднести рівень знання вищих класів громадянства і підготовити кращих духівників, учителів, письмен-ників тощо.

Острозька академія. Створенням вищої школи зайнявся першим князь Костянтин Острозький, волинський магнат, що мав величезні родові маєтності, держав уряд київського воєводи і, розуміючи вагу освіти, не пожалів коштів на закладення культурного осередку в Острозі. Перед 1580 р. він заснував вищу школу, яку називано ака-демією, колегією або триязичним ліцеєм. На назву академії школа мала право, оскільки вона виходила поза програму “свобідних” наук і брала під увагу вищі студії, особливо богослов’я. Щоб запевнити школі вищий рівень, Острозький запросив до неї найвизначні-ших українських і чужих учених, спеціалістів у різних ділянках. З місцевих людей найперші місця займали Дем'ян Наливайко, брат козацького старшини, острозький священик, і Герасим Смотриць-кий*, подільський шляхтич, що займалися перекладом Святого Письма і редагуванням інших острозьких видань; далі ієромонах Кипріян, що здобув освіту в Італії і Греції, священик Василь, автор полемічних трактатів, та ін.

Львівська школа. Другим визначним осередком культурного відродження став Львів. Тут уже в 1570-их роках був гурток людей, що цікавилися літературою, як чернець Мина і міщанин Сенько Сід-ляр, вони листувалися з князем Курбським і допомогли Іванові Федорову зорганізувати у Львові друкарню (1574). Успенське братство, поширюючи свою діяльністю, купило цю друкарню (16'83; : зоргані-зувало велике видавництво, що постачало книги не *"тількм для всієї Украшк, але й для Білорусі. Московщини та на Балкани. Одночасно братство зайнялось організацією середньої школь. Поширився гурт людей, що вели культурну працю. Але у Львові не вдалося зібрати та-ких визначних діячів, якими славився Острог: засоби міщан те дозво-ляли на таке широке меценатство, яке вів князь Острозький. З чу-жинців у Львові довший час працював тільки один грек, еласонський архієпископ Арсеній, що був учителем грецької мови, поза тим знач-ний вплив на культурні плани братства мав антиохійський патріарх Йоаким. Серед місцевих культурних діячів не було нікого із старшого покоління. Львівський єпископ Гедеон Балабан, людина культур-на і з темпераментом, що повинен був стояти на першому місці, не хотів піддатися під провід міщан і був у постійній війні з братством; освічений міщанин Юрій Рогатинець, здається, не довіряв своїм силам і не зазначив своєї участі в культурній роботі; так само інші члени братства брали на себе тільки заходи щодо матеріального бо-ку організації. Всю науково-педагогічну роботу вела молодь — мо-лоді вчителі і письменники, як Степан Зизаній Тустановський, пізніше визначний полеміст, Кирило Транквіліон Ставровецький, майбутній богослов, Іван Борецький, згодом митрополит Іов. Ці та-лановиті люди, що самі недавно закінчили школи, з захопленням бра-лися за організацію освіти і створили у Львові живий культурний осередок. Але вони не визначалися витривалістю, скоро залишали свої не дуже забезпечені посади і розходилися по інших містах, шукаючи “ситіших пирогів”. І тому культурне життя у Львові то палало живим полум'ям, то знову пригасало.

Кавчання у Львові — так само, як в Острозі — ведено слов'ян-ського мовою. Хоч такі західні просвітителі, як Скарга, твердили, що справжнє знання можна здобути тільки грецькою і латинською мо-вами, проте для українських літераторів слов'янська мова була також класичною мовою — в ній же були "сі пам'ятки письменства, бого-службові книги і вся інша літературна спадщина минулих віків; во-ни вважали її за свій скарб і старались утримати на давньому станови-щі. Тодішні погляди на ціну слов'янської мови передає Іван Вишенський своїми завзятими словами: “Скажу вам тайну велику, що диявол таку заздрість має на словенський язик, що ледве живий від гніву: рад би його до решти погубити і всю боротьбу свою на те двигнув, щоб його обплюгавити і в огиду та ненависть привести; а що деякі наші на словенський язик хулять і його не люблять — то знаєш напевно, що за ділом і підмовою того майстра, піднявши його духа, це творять”. Щоб оборонити слов'янську мову від закиду не-виробленості, тодішні вчителі подбали Про слов'янську граматику — впродовж недовгого часу вийшли три підручники: один з Острозького рукопису, другий, складений Лаврентієм Зизанієм, третій, найгрун-товніший, Мелетія Смотрицького (1619) — його передруковували аж до XVIII ст. Народна мова, хоч її вживали постійно в урядових актах, у листуванні тощо, мала в школі тільки допоміжне значення для вияснювання слов'янської — Лаврентій. Зизаній перший склав слов'янсько-український словник.

З старовинних мов у школах на першому місці ставили грецьку мову, що єднала Україну з давнім джерелом її культури; органі-затори нової освіти намагались поновити старі зв'язки, щоб, спираючися на грецький сзіт, протидіяти латинсько-польській пропаганді. Зрештою грецька мова мала також практичне значення в живих тор-гових зв'язках з Царгородом. Навчання грецької мови у львівській школі йшло дуже успішно, і вже невдовзі братство випустило у світ підручник