Треба додати: за свідченням зарубіжного історика Ми-хайла Антоновича, на корогвах, які супроводжували запо-рожців у походах у Крим, Туреччину, Західну Європу, ви-шивали образ святої Покрови. Прапори з цим зображенням гордо майоріли над козацькими головами під час бойових походів під проводом Ружинського, Косинського, Наливай-ка, Лободи, Сагайдачного... Проте найпоширенішим було зображення козака, воно стало гербом Низового війська.

Поряд зі своїми, козаки користувалися корогвами воло-дарів, котрі брали їх на службу, наприклад, стягом із зобра-женням чорного орла — австрійського імператора, з білим орлом — польського короля.

А ось яка картина з козацькими прапорами Київського полку періоду визвольної війни 1648—1654 рр. (опис 14 з них зберігся в тому ж фонді). З них чотири—мають поєд-нання блакитного й жовтого кольорів. Скажімо, бачимо на блакитному полотнищі жовті хрест, місяць і зірки. А ще на трьох —герб Києва —лук із стрілою в колі (куша): жовта корогва має блакитну полотняну лиштву, на якій коло і лук — цеглисті. Ще на одному блакитному — коло, лук і стріла жовті, а лиштва також блакитна, полотняна. Тканина цеглистого забарвлення, а куша — жовтого, лиштва — си-нього. До речі, на думку історика Я. С. Ісаєвича, один із цих прапорів міг належати й якомусь із київських ремісничих цехів.

Так-от, -на київських прапорах того часу червоний колір зустрічається у 8 випадках, білий — 7, блакитний —6, жов-тий—5, чорний—4 і лише одного разу—зелений. 3 XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виготовляють з блакитного полот-нища, на які жовтою фарбою наносять хрести, зорі, зброю, постаті святих. Згодом — козак із самопалом у золотому (жовтому) щиті на голубому фоні.

Подібні барви поширюються і на знамена козацьких пол-ків Слобідської України. Зокрема, прапор балаклійськоі сотні Ізюмського полку був таким: на жовтій землі — чер-воний хрест, над ним — корона і блакитні лаври.

Водночас необхідно зазначити, що згадані кольори пе-реважають на гербах графа Безбородька, гетьманів Михай-ла Дорошенка, Івана Брюховецького, Кирила Розумовсько-го, багатьох представників генеральної старшини.

Ще напередодні Великої Вітчизняної війни в Ермітажі зберігалося чимало козацьких знамен, на яких можна було побачити поєднання цих двох кольорів; Наприклад, на од-ному з них — архистратиг Михаїл, одягнений у золоту ки-рею і блакитні штани. Ще одна корогва, створена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскравіли золоті герби.

Водночас традиція поєднання жовтого і блакитного ко-льорів поширюється і на герби тогочасних міст України.

Крім того, слід зазначити, що герби восьми з одинадця-ти повітових міст Київського намісництва, обрамлені жовто-блакитними корогвами.

Пізніше, коли 1853 p. затверджувалися герби вже згада-них шести міст Київської губернії, то над обов'язковою верхньою частиною щита (що відтворювала в кольорах герб Києва) височіла п'ятикінчаста золота вежа.

Поєднання жовтого і блакитного кольорів зустрічаємо і на багатьох гербах повітових міст Чернігівського намісни-цтва, про що засвідчує відома праця О. Шафонського. їх а бачимо на гербах Прилук (у голубому полі золота голова бика з золотими рогами) та Лохвиці (в золотому полі ка-м'яні ворота, над якими три гострокінчасті вежі з голубими флюгерами). «»

Поєднання жовтого і блакитного кольорів бачимо і на знаменах ремісничих цехів. Наприклад, прапор ткачів Чер-нігова — голубий тафтяний, навколо обшитий жовтою гол-лю: на ньому зображення, поряд із постатями святих, і ткацького човника. У кравців—червоний, золотим позментом обкладений, посередині на голубому тлі: з одного боку—розп'яття Христове, а з іншого—пресвята Богоро-диця Троїцька Іллінська Чернігівська і ножиці. Шевці від-давали перевагу червоному, синьому, срібному, м'ясники— зеленому.

Окремо слід сказати і про поховальне сукно. Так-от, чер-нігівські ремісники вкривали покійників: кравців — синім з золотим хрестом, облямованим срібним мереживом; ткачів — синім з зеленим хрестом, лиштва — червона; шевців — синім з золотим хрестом, лиштва — червона.

Подібні прапори і поховальне сукно було і в ремісників Ніжина, Прилук, Березини, Борзни. Виключно жовто-бла-китний прапор належав цеху ніжинських ткачів.

А ось які поховальні обряди були минулого століття а Старокостянтинівському повіті Волинської губернії (нині — Хмельницька область). Дівчат-покійниць, скажімо, тут одя-гали в ситцеву спідницю синього, зеленого і жовтого кольо-рів, які вважалися жалобними. У спідницю червоного кольо-ру наряджати не можна було, оскільки це, за давнім по-вір'ям, могло накликати велику біду на весь рід (вважало-ся, що всі молоді помруть цього ж року).

Козацькі поховальні атрибути, як відомо, завжди супро-воджував червоний колір, що найбільш повно передано в народному фольклорі. Тіло запорожців покривали черво-ною китайкою.

Жовті та голубі кольори поєднувалися на одязі батальйону гірських стрільців, котрий зорганізувався навесні 1849 p. на Гали-чині з дозволу австрійського цісаря Франца Иосифа І. ,

Але найбільше поширення ці кольори набувають на за-хідноукраїнських землях. Наприклад, про оздоблення зали, в якому товариство «Руських жінок» Станіслава влаштува-ло вечір пам'яті Тараса Шевченка в березні 1895 p., «Діло» розповідало: «На естраді посеред екзотичних квітів і зеле-ні украшенйй синьо-жовтими фестонами пишався величавий бюст Шевченка».

Повсюдно ці кольори починають вживатися в 1911 p. з нагоди 50-річчя смерті Тараса Шевченка. А готували трива-лий час грунт для цього різні просвітянські організації, які діяли на Галичині з кінця XIX ст., в тому числі й так звані