|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||

Артилерія

1-ша лінія піхоти

Кавалерія 2-га лінія піхоти Кавалерія

Резервна лінія піхоти

Втім, звичайно, кожна конкретна бойова ситуація вимагала своєї специфіки.

Ще одним досягенням шведського монарха стала нова концепція тактичної взаємодії. Він першим став тренувати артилерію, піхоту і кавалерію рівнозначно співпрацювати одне з одним і разом досягати перемоги. Дисципліна в його військах нагадувала давньоримську. З перших днів новобранець мав тренуватися без кінця і відпочинку. Щомісяця голови загонів читали солдатам “Положення про Війну”. Покарання були важкими, однак вперше регулярна зарплатня складала більшу частину грошових надходжень, отож між 1611 і 1630 роками у Швеції постала перша в Европі професійна армія.

Густав І Адольф безперервно брав участь у європейських війнах (1613 – 1617 – відвоював у Росії останній клаптик Прибалтики, 1617 – 1619 – відібрав у Польщі Лівонію північніше р.Двіна), але найбільшим випробуванням для реформованої шведської армії стала Тридцятирічна війна. Влітку 1630 року шведські війська висадилися у Померанії. Не вдаючись до подробиць перебігу маневрів та дрібних сутичок, проаналізуємо першу битву, в який зійшлися 26-тисячна армія Густава Адольфа посилена 16-тисячним загоном саксонців під проводом Яна Георга Саксонського і 36 тисячна імперська армія графа Тіллі. Сталося це 17 вересня 1631 року під Бреітенфелдом неподалік Лейпцига.

Досвідчений Тіллі розташував на лівому фланзі кінноту Годфрида Паппенхейма, а сам із добірними військами вирішив натиснути на саксонців. Важка артилерія розпочала згубний вогонь по шведських лавах. Під безупинним вогнем Густаву вдалося об’єднати на правому фланзі артилерію кінноти в імпровізовану батарею, а в центрі вишикувати шведську і союзну німецьку піхоту, прикриту важкою артилерією. На лівому фланзі розташувалися саксонці (переважно погано тренована піхота). Використовуючи перевагу у кавалерії Тіллі розпочав атаку одночасно двома флангами, особисто очоливши наступ на саксонців. Саксонці не витримали і побігли, оголивши шведський центр. В той же час відважний Паппенхейм спробував повторити успіх командуючого, але несподіванно попав під вогонь шведської легкої артилерії. У блискавичній контратаці Густав Адольф розгромив ліве крило імперців і захопив важку артилерію, яку наступаючий Тіллі залишив позаду. Сам Тіллі не зміг з ходу опрокинути центр шведів, які, швидко повернувши гармати на лівий бік, вперто відбивали численні атаки корпусу Тіллі. Нарешті, особисто Густавом Адольфом керований наступ шведської кавалерії разом із вогнем захоплених імперських гармат спричинив паніку у рядах супротивника і панічну втечу. Перемога короля була повною!

Густав Адольф Саксонці

| | | | | | | | | | | | ||||||||||||||||||

|||||||||||||||||||||||||||||

Паппенхейм Тіллі

Важливим у цій битві окрім політичних наслідків було революційне нове

застосування артилерії. Протягом бою шведам вдалося розвернути свої гармати на 90 і таким чином звести нанівець тактичну перевагу Тіллі, коли він опрокинув сасонців і зайшов з лівого флангу. Крім того до поразки відділів Паппенхейму слід додати психологічний фактор, коли атакуючі імперські кавалеристи зіткунулися із легким проте щільним гарматним вогнем там, де гармат не мало бути, а згодом їх супротивники – шведські вершиники застосували вогнепальну зброю – пістолі, які нанесли чималих втрат у ворожих лавах. Те, що під кінець бою Тіллі через іммобільність артилерії втратив всі свої гармати, а шведи вільно пересували артилерію по всьому полю, також свідчило про безумовну перевагу нового типу армії.

15 – 16 квітня 1632 року Густав Адольф знов розбив імперців у битві під Леч. Цього разу Тіллі було смертельно поранено. Лише ненадійність німецьких союзників завадила шведському королю вже навесні 1632 закінчити цю війну. Однак зволікання і непорозуміння у стані протестантів дозволили Валленштейну зібрати нову 60-тисячну армію. Блискучий німецький стратег зменшив кількість пікінерів і відповідно збільшив кількість мушкетерів, тренував піхоту шикуватися у тонкі лінії (до 10 людей в глибину), додав артилерію кожному піхотному полку і мушкетерів кавалерійським відділам (4, р. 478). У цих нововведеннях неважко побачити копіювання шведської системи. Валленштейн став першим, хто зрозумів її переваги, але учень не є більшим за вчителя (до того ж у шведів залишалася значна перевага в артилерії): 16 листопада 1632 року під Лютзеном Валленштейна було побито, шведи знову перемогли, але в бою загинув великий король, особа, яка, на мою думку, особисто відповідає за перехід від Середньовічної армії до армії Нового часу, адже до цього часу попри численні війни не відбувалося значних тактичних змін у способі ведення бою, які б виходили за рамки повільного технічного прогресу. Густава Адольфа поранили в плече, у стегно, а потім зарубали і затоптали копитами імперські кавалеристи (1, с. 534).

Та протягом майже 100 років після його смерті, до 1708 року, Швеція залишалася найвпливовішою державою у Північній і Центральній Європі, поступаючись лише Франції, військова система якої завдяки реформам Ришельє повністю копіювала систему Густава Адольфа. Пізніше маркіз Лувуа, Франциск Мішель ле Теллієр логічно продовжив перетворення шведського короля у галузі мілітаризації допоміжних служб, утворивши крім канонірів військові загони з обслуговуючого персоналу.

Французький батальйон довжиною приблизно 100 ярдів складався з 600 – 800 чоловік, дві третини з яких були мушкетерми, решта – пікінери. Пікінери займали центр, мушкетери – фланги. Глибина батальйона – 6 чоловік. Єдиною відмінністю від шведської системи було дотримання інтервалів між батальйонами першої лінії, що мали дорівнювати 100 ярдами, з метою, щоб батальйони другої линії мали змогу пройти вперед, або утворити спільний нерозривний фронт із першими. Резервна лінія відставала від перших двох на 600 –