навантажені хутрами та невільниками долали небезпечну путь, долаючи дніпровські пороги. Великі князі насамперед були купцями, які займаючись грабіжництвом і торгівлею, перетворили Київ на центр могутній і великий.

Київ займав дуже вдале географічне положення , що сприяло його піднесенню. Об‘єднання північного і вденного слов‘янства було головним етапом у процесі формування єдиної давньоруської держави з центром у Києві. Київський князь опираючись на дружини полян-русів, був володарем над усіма тими племенами, головні ріки яких текли у напрямку Києва. Першим Київським князем був Кий. За легендою Кий з братами Щеком і Хорифом та сестрою Либідь і заснували Київ.

Зростання могутності і авторитету Києва тривало за князів Олега, Ігоря та Святослава.

Часи Ігоря дуже зміцнили Київську державу. Під владою Ігоря опинилося близько 20 “свіжих князів руських”.

Після смерті Ігоря почала правити його дружина Ольга. Вона встановила суворий порядок управління країною, що сприяло зміцненню її економічної могутності.

В країні було прийнято християнство. Налагоджені відносини з Грецією і Німеччиною. Ще більше зміцніли позиції Київської держави за часи князя Святослава (964 – 972 р.р.). Войовнича натура, Святослав розгромив Хозарський кагананж, Волзьку Булгарію; включив до складу держави вяжичів, придунайські міста. Тільки йому вдалося закінчити об‘єднання східнослов’янських земель в одній державі з центром у Києві.

Вплив Київських князів був, безсумнівно велик, але влада їхня у різних частинах їхніх володінь була обмеженою і неоднакової сили. Примітивна політична організація, великі відстані, відокремленість –стояли на перешкоді політичного об‘єднання . Перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена. Данину ж збирала княжа дружина, набрана з ворягів. Між князем і дружиною були своєрідні стосунки, основані як на загальних прибутках, так і небезпеках. Це і є основа політичної організації ранньої Київської держави. Відкнязював Володимир, досягши на своїх неозорих землях християнства. Але в ті часи й була закладена основа майбутніх конфліктів між українцями та католиками – поляками.

Ярослав Мудрий (1036 – 1054 р.р.). Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Ярослав розширив кордони, відвоював на заході землі, захвачені поляками, підкорив нові прибалтійські племена, розгромів печенігів.

Володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від ріки Оки до Карпатських гір. У той же час у середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії, була готовність інших династій вступити з нею у шлюбні зв‘язки. Дружина Ярослава була шведською принцесою, чоловік сестри Ярослава – польський король, другої сестри – візантійський царевич. Три доньки Ярослава вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Троє його синів одружилися з європейськими принцесами. Не дивно, що історики називали Ярослава “тестем Європи”. Завдяки підтримці Ярослава на ті часи швидко зростала церква. Досягнення у внутрішній політиці були бездоганними.

Засновувалися монастирі, перетворюючись монастирі, перетворюючись на осередки культури, населення ставало освідченнішим. Зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину “Руськ правду” не тільки систематизувалося, але й змінювалося. У часи правління Ярослава суспільство Київської Русі удосконалювалося, збагачувалося.

Завдання № 8(3)

План

1 .Історичні умови розвитку культури.

Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова витончена й складно організована релігія. У 1037 р. була , до якої входило шістдесят єпископів. Багато єпископів були візантійцями з власним оточенням. Вони везли з собою писарів, майстрів, перетворюючи єпископства на свій лад. До 988р. найвищим божеством у язичників вважається Перун – бог грому і блискавки. Боги Дажбог і Сварог – повітря і сонця, дарителі земних благ. Серед землеробського люду був пулож богів родючості – Рода та роженеці. Об‘єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди і людей.

Східні слов‘яни не зводили своїм божествам величних храмів, не мали духовної ієрархії – їхня релігія давала слабкий опір християнству.

Тому цвітом віруючого люду стали ченці. Ченці жили відлюдненні, їхні монастирі були осередками християнської освіти й науки. У XIII ст. в Київській Русі було 50 монастирів, із них 17 – в Києві.

Церква справляла величезний вплив на культуру Русі. Були споруджені храми. Храм славетної Софії Київської, ця чудова кам‘яна споруда, зведена греками, вражає всіх і в цей час. Зведена на взірець константинопольського храму, цей храм мав вигляд справжнього красеня на погляд киян, маючих дерев‘яні споруди. Розкішно прикрашений інтер‘єр підтримували, мармурові й алебастрові колони. Його краса була просто сліпучою. Але саме таке враження й мав справляти собор, бо у візантійській церкві добре розуміли, що таке високе мистецтво, і які емоції воно викликає у людей. Ці емоції посилювали віру. Інтер‘єр храму Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що змальовували людину. Використання ікон також визивало благовіння. Ікони розповсюджувалися по преважних оселях, ставали найціннішою в родині спадщиною. Але візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, тому скульптура не дістала поміжного розвитку.

Після 988р. в побут увійшло письмо. Абетку створили чинці Килим і Мефодій, греки. В Римі в богослужіннях використовували латину, але Константинополь погоджувався з тим, щоб у церквах для східних слов‘ян вживали церковно-слов‘янську мову, зрозумілу їм. Поступово мова ширилася не лише на релігійну, а й на світську літературу. Література Русі мала релігійний характер.