Деякі політики й дипломати вважали, що основою регіональної безпеки може стати система союзних договорів. Так С.Ю. Вітте вважав, що цю проблему можна вирішити, якщо заключити Великий континентальний союз трьох держав: Росії, Франції та Німеччини.

Ліга Націй, яка була створена у 1919 р., була новою спробою створення системи колективної безпеки. Разом з тим, принципи, які були покладенні в основу діяльності цієї організації (зокрема, можливість вирішення спірних питань шляхом війни та “мирної” зміни кордонів), неврегульованність міждержавних протиріч та відсутність дієвого механізму боротьби з агресією, з самого початку формували достатньо хиткий фундамент, який не витримав випробування часом.

З боку СРСР вживалися активні спроби створення системи колективної безпеки в Європі (наприклад, проект “Східного пакту”). Однак ці зусилля не зустріли підтримки з боку правлячих кіл західноєвропейських країн, в першу чергу Франції та Великобританії. Зусилля СРСР щодо перетворення Ліги Націй в інструмент забезпечення міжнародної безпеки також зустріли активну протидію з боку прибічників “умиротворення” Німеччини.

Друга світова війна чітко підкреслила необхідність створення механізму підтримки миру і запобігання агресії. Але йшлося не про те, щоб просто відновити Лігу Націй у чистому вигляді. ЇЇ фіаско було очевидне, і психологічні наслідки її відновлення, певно були б катастрофічні. Більше навіть — СРСР, що його виключили з Ліги Націй у грудні 1936 р., рішуче заперечував проти її відновлення. Тому й виникла ідея створення нової організації Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 р. до наших часів. — К., “Наука”, 1995 р. — стор. 367..

При створенні ООН були враховані численні печальні уроки діяльності Ліги Націй. Не дивляичись на те, що Статут ООН став результатом компромісів, була сформована універсальна міжнародна організація, яка була спроможна стати основою для системи колективної безпеки.

2. Перші кроки на шляху до створення ООН (Союзницька декларація; Атлантична хартія; Декларація Об’єднаних Націй).

Згідно з твердженням Стеттініуса ініціатива створення нової організації більшою мірою йшла від Сполучених Штатів Америки, ніж з боку Великобританії та Радянського Союзу. 1 січня 1942, під час візиту Черчілля до Вашингтона, держави, що перебували в стані війни з Німеччиною та Японією, підписали "Декларацію Об'єднаних Націй" перший проект якої, був підготовлений державним департаментом Сполучених Штатів Там само. — стор. 367.. "Декларація Об'єднаних Націй" (або Вашингтонська декларація), підписана у Вашингтоні представниками СРСР, США, Великобританії, Китаю, Австралії, Бельгії та багатьох інших держав. За наполяганням СРСР у вступній частині було внесено положення про те, що повна перемога над ворогом "необхідна для захисту життя, волі, незалежності та релігійної волі та для зберігання людських прав та справедливостей" у всіх країнах миру. Уряди держав, які підписали В.д. по-перше, зобов'язувались вжити всі свої економічні, військові ресурси проти тих членів Троїстого пакту 1940р. та приєднаних до нього держав , з якими ці держави знаходились у стані війни, по-друге вони зобов'язувались співпрацювати один з одним та не укладати сепаратного миру чи перемирря з іншими ворогами. Також країни зобов'язувались після закінчення війни заснувати систему миру та безпеки.

3. Московська та Тегеранська конференції.

У жовтні 1943р. відбулася Московська конференція., на якій було принято "Декларацію чотирьох держав з питання всезагальної безпеки". Ця декларація - це решимість СРСР,США, Великобританії та Китаю, який потім приєднався, продовжити війну проти країн "осі" до повної їхньої поразки та незворотньої капітуляції і розброєння противників, вони зобов'язувались діяти гуртом. Крім того, держави заявляли, що гуртові дії будуть продовжуватись і в післявоєнні часи ??? Дипломатический словарь в 3 т. — Т. 2, стор. 247.

Декларація проголошувала "необхідність урядування" всезагальної міжнародної організації для підтримки миру та безпеки, заснованій на прийнятті суверенної рівності всіх держав, членами якої, можуть бути всі держави великі і малі. Держави вирішили, що після війни вони будуть співпрацювати між собою та з іншими Об'єднаними Націями у цілях досягнення всезагальної згоди щодо врегулювання та розброєння.

Уряди погодились, що після закінчення війни "вони небудуть застосовувати свої збройні сили на територіях інших держав, крім як після спільної консультації та для цілей передбачених в цій декларації".

На конференції в Москві був присутній державний секретар К. Хелл, який домігся від Радянського Союзу схвалення проекту створення міжнародної організаціі,застосованої на прийнятті рівності всіх миролюбивих держав, зобов'язання з боку держав, які вели війну проти "осі", не припиняти своєї співпраці й після перемоги. Протягом М.к. та після її завершення продовжувалось обговорення питання щодо місця та терміну скликання конференції трьох держав. Радянський уряд наполягав на зустрічі у Тегерані. Президент Рузвельд, схиляючись на свої обов'язки, встановленні конституцією США, зокрема на необхідність швидкого розглядання та утвердження законопроектів, надходжених з Конгресу, заперечував проти Тегерану, з яким на його думку важко було б налагодити авіазв'язок для передачі документів.

В зв'язку з цим Сталін вимовив думку про те, що його міг би замінити 1-ий заступник в уряді у такому разі відпали б усі заперечення, щодо вибору місця зустрічі. Тому, отримавши звістку Сталіна від 5 листопада 1943 р. Рузвельт вирішив відправитись на зустріч в Тегеран. Попри всі дрібні суперечки зустріч в Тегерані мала величезне міжнародне значення.

Рішення М.к. підготували умови для першої зустрічі глав трьох держав, яка