Більшість норм та положень радянської Конституції України, прийнятої ВУЦВК у березні 1919 p., лише повто-рювали Конституцію Російської Федерації 1918 p., розвивали основи державного устрою, проголошеного на початку січня 1919 р. у Маніфесті Тимчасового робітничо-селянсь-кого уряду України.

За радянських часів у наукових працях, у яких йшлося про Конституцію УСРР 1919 p., як правило, наголошува-лась лише одна її специфіка, а саме: що в ній були широко сформульовані (ст. 2) завдання диктатури пролетаріату на перспективу, особливості її розвитку, зокрема зазначалося, що диктатура пролетаріату не буде існувати завжди, після придушення експлуататорських класів потреба в її існуван-ні відпаде. Особливо часто на це посилалися після прого-лошення на XXII з'їзді КПРС ідеї загальнонародної дер-жави.

Конституція увібрала всі основні комуністичні ідеоло-гічні штампи. Вона не ставила завдання побудови суверен-ної держави. Навпаки, у ст. 4 зазначалося, що УСРР "заяв-ляє про свою повну солідарність з існуючими радянськими республіками і про своє рішення вступити з ними у найтіс-ніше політичне об'єднання для спільної боротьби за тор-жество світової комуністичної революції".

Створення у 1922 p. Союзу радянських республік і прийняття у 1924 p. Конституції СРСР зумовило необхід-ність внесення змін до Конституції УСРР 1919 p., го-ловним чином пов'язаних із розподілом компетенції.

У грудні 1936 p., тобто у самий розпал сталінських реп-ресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, яку одразу ж було охарактеризовано як найдемократичнішу в світі. Насправді ж вона покликана була замаскувати той "вели-кий терор", який Й. Сталін та його підручні здійснювали в Радянському Союзі, і від якого, мабуть, Україна потерпала більше, ніж інші регіони. Недарма М. Хрущов, який саме очолив КП(б)У, з гордістю казав, що вона "була вичищена до блиску".

Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі Конституції СРСР, повністю повторювала її основні положення. Відмінність полягала лише в максимальному звуженні повноважень республіканських органів, зведенні до мінімуму кількості республіканських наркоматів, які теоретично повинні були вирішувати питання управління саме на республіканському рівні. Що ж до державних орга-нів управління, які мали союзно-республіканський статус, то їх роль зводилася до передаточної інстанції.

Необхідність прийняття нових союзної та республі-канських конституцій була соціальне обумовлена. Ліквіда-ція культу особи Й. Сталіна, певне розширення наприкінці 50-х років повноважень союзних республік, визнання того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився у загальнонародну державу, деякі кроки, пов'язані з розбудовою демократичних інститутів, виник-нення опозиційних рухів, учасники яких були заплямовані офіційною пресою як дисиденти, — все це вимагало здійс-нення якихось прогресивних кроків. І хоч після усунення від керівництва державою М. Хрущова у 1964 p. мали місце спроби повернення до старого, відкрито цього вже не можна було зробити. Навпаки, треба було йти шляхом демократичного розвитку країни, водночас гальмуючи процес в інтересах правлячої номенклатури.

За таких умов і почався новий етап розвитку конститу-ційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтова-но на норми та положення Конституції СРСР 1977 p.

Роки, що минули після прийняття у 1978 p. Консти-туції України, показали, що вона не спричинила принци-пових змін у державному і суспільному житті республіки. І все ж треба зазначити, що прийняття цієї Конституції пев-ною мірою сприяло прояву загальної тенденції до демо-кратизації суспільного життя, що врешті-решт зумовило зростання політичної активності народу України у праг-ненні до незалежності, побудови справді демократичної, правової, соціальної держави.

3. Прийняття Конституції 1996р. - історична подія в житті незалежної України.

28 червня 1996 року в житті Українського народу й Ук-раїнської держави сталася історична подія — в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного про-цесу була прийнята нова Конституція України.

Ця подія майже збіглася з п'ятиріччям незалежності Ук-раїни та ознаменувала завершення важливого етапу у розвит-ку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України.

Нова Конституція враховує досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практики консти-туційного будівництва. Вона е втіленням національної ідеї і відображенням ментальності народу, доказом здатності ук-раїнської нації як політичної й етнічної спільноти до держа-вотворення і правотворчості; є програмою дальшого розвитку України у політичному, економічному, соціальному, культур-ному відношеннях і документом для входження України до європейського й світового співтовариства як рівноправного і повноправного суб'єкта.

Нова Конституція України є якісно новим політичним і правовим актом за змістом та формою.

Вона охопила своїм регулюванням значно ширше коло суспільних відносин порівняно з попередньою Конституцією в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сфе-рах, закріпила якісно новий статус особи — людини і грома-дянина, держави й суспільства, органів державної влади і місцевого самоврядування.

Нова Конституція є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нормативно-правових актів на основі Конституції і у повній відповідності з нею.

Разом з тим норми цієї Конституції є нормами прямої дії. Тобто громадянам гарантується можливість звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод безпосередньо, на підставі Конституції.

Нині головним завданням усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кож-ної людини, кожного громадянина с забезпечення найшвидшо-го, найповнішого і найточнішого приведення Конституції в дію, її реалізації, виконання.

Конституція має сприяти насамперед забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадян-ської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демок-ратичної, соціальної, правової держави та вирішенню корінних питань розвитку і функціонування суспільства й держави.