Із самого початку стала викристалізовуватися опозиція Скоропадському. В се-редині травня відбувся ряд нелегальних з'їздів українських партій, на яких своє не-схвалення уряду висловили представники таких професійних груп, як залізничники, телеграфісти, селяни й робітники. Виник координаційний осередок опозиції, назва-ний Українським народним державним союзом, на чолі якого став В. Винниченко.Антигетьманський курс узяла інша впливова організація — Всеукраїнський зем-ський союз на чолі з С. Петлюрою. Спочатку ці групи вели переговори зі Скоропад-ським про шляхи проведення більш ліберальної й національне орієнтованої політики, та згодом вони взялися підіймати проти нього повстання.

Українських селян не треба було особливо підбурювати до повстання проти уря-ду, що конфіскував їхній врожай, повернув землю багатим поміщикам і послав у їх-ні села «каральні експедиції». Незабаром по всій Україні вибухнули стихійні й досить значні селянські заколоти. У запеклі бої з німецькими військами кинулися загони озброєних .селян (зброя тоді була легкодоступною) на чолі з ватажками з міс-цевих жителів, що часто були анархістськи настроєними і яких на козацький кшталт називали отаманами або батьками. Ці сутички набирали величезних масштабів:

зокрема у Звенигородському й Таращанському повітах Київської губернії селянське військо в ЗО—40 тис. чоловік, споряджене двома артилерійськими батареями й 200 кулеметами, завдало німцям втрат у б тис. чоловік. На початку серпня більшо-вики України зробили спробу підняти повстання, та за два дні зазнали поразки че-рез відсутність підтримки народу.

На початку осені стало очевидним, що Центральні держави от-от програють війну. І тут гетьман був змушений піти на поступки. Але наприкінці жовтня нова спроба за-лучити до кабінету видатних українських діячів провалилася. Кидаючись із боку в бік у відчайдушних пошуках підтримки, Скоропадський пішов на останній ризик:

14 листопада 1918 р. він призначив новий кабінет, що майже повністю складався з російських монархістів, і проголосив Акт федерації, за яким зобов'язався об'єднати Україну з майбутньою небільшовицькою російською державою. Цей суперечливий крок було зроблено з метою завоювати підтримку настроєних проти більшовиків ро-сіян та переможної Антанти. Того ж дня українська опозиція утворила альтернативний уряд — Директорію на чолі з двома давніми суперниками — Винниченком та Петлюрою — й відкрито проголосила виступ проти гетьмана.

Повстання, підняте Директорією, швидко ширилося. Сотні й тисячі селян'під проводом отаманів стікалися до Білої Церкви на захід від Києва, що слугувала шта-бом антигетьманських сил. Незабаром це сповнене ентузіазму, але слабко дисцип-ліноване нерегулярне військо налічувало 60 тис. чоловік. Ще важливішим стало те, що на бік Директорії перейшли деякі з найдобірніших загонів гетьмана, як, зокрема, січові стрільці під командуванням Євгена Коновальця й начальника його штабу Анд-рія Мельника та Сірожупанна дивізія, збільшивши таким чином кількість її регуляр-ного війська до 40 тис. 21 листопада повсталі оточили Київ, і після тривалих перего-ворів з метою забезпечити вихід німецької залоги 14 грудня німці залишили місто, забравши з собою Скоропадського. Того ж дня сили Директорії тріумфально вві-йшли до Києва й проголосили відновлення Української Народної Республіки. .

Гетьманщина проіснувала менше восьми місяців, протягом яких реальна влада перебувала в руках німців, а її власний вплив був обмеженим. Спочатку вона могла здобути собі певну підтримку завдяки обіцянкам відновити правопорядок, якого прагнула велика частина населення. Проте вона не спромоглася належним чином підійти до розв'язання двох основних питань, що їх поставила революція на Украї-ні,— питань соціально-економічної реформи та національної незалежності. Спроба відновити стабільність шляхом повернення дореволюційного соціально-економіч-ного устрою, насамперед на селі, була найсерйознішою помилкою Скоропадського. В національному питанні його уряд займав двоїсту позицію: маючи на своєму рахунку великі досягнення, як, зокрема, українізація освіти й культури, він, однак, змушував українських націоналістів дивитися на нього як на уряд «український за формою, але московський за змістом».

Проте, як зауважує ідеолог сучасного українського консерватизму Вячеслав Ли-пинський, Гетьманщина мала ширше значення. Воно полягало в ознайомленні й на-віть залученні на підтримку ідеї української державності деяких представників знач-но русифікованої соціально-економічної верхівки України. А це в свою чергу сприя-ло розширенню соціальної бази цієї ідеї поза вузький прошарок української інтелі-генції на чисельніший, надійніший і продуктивніший клас «хліборобів», тобто за-можних селян і володарів маєтків. Відтак, якби Скоропадський утримався, то, на думку Липинського, він привернув би на бік української державності найпродуктив-ніше населення країни, не залишаючи її в залежності від «ідеологічної секти», як він називав національне свідому українську інтелігенцію.

Директорія

Вигнавши Скоропадського, Директорія стала перетворюватися з переможного повстанського комітету на уряд нововідродженої Української Народної Республіки. Деякий час зберігаючи за собою найвищі виконавчі функції, вона призначила кабі-нет міністрів на чолі з Володимиром Чехівським. Склад кабінету з усією очевид-ністю свідчив про те, що провідну роль у новому уряді гратимуть не «старші політики» на зразок Грушевського, а молоді.

26 грудня 1918 р. Директорія видала Декларацію, в якій оголошувалося про те, що вона намагатиметься встановити баланс між революційними реформами й поряд-ком. Однак перевага при цьому надавалася явно першим. Одним із основних поло-жень Декларації була обіцянка експропріювати державні, церковні та великі при-ватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'я-зання бути представником інтересів робітників, селян і «трудової інтелігенції», а також оголошував про намір позбавити виборчих прав земельну й промислову бур-жуазію. З цією метою він скликав з'їзд робітників, що мав функціонувати як пред-ставницький і законодавчий орган держави.

Але небагато з поставлених цілей удалося здійснити