ІІІ. Військова старшина.

Командування військом здійснювала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі органи керування утворилися під кінець XVI ст., коли козаччина зорганізувалася в постійно діюче військо.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представ-ником держави, мав повну адміністраційпу владу, брав участь у законодавстві й судівництві, - але передусім він був головним полководцем і організатором війська. Під час війни його влада над військом була необмежена, він орудував усіма військовими сила-ми і мав право карати на смерть. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в ос-новних державних питаннях — також із генеральною радою. Підчас походу гетьмана міг заступити на-казний гетьман, звичайно хтось із генеральної старшини або полковників.

При гетьмані помічні функції виконувала військова або генеральна старшина, до якої належали генеральний обозний, генеральні судді, генеральні підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

Генеральнийй обозний, як вказує назва, мав передусім наглядати над військовим обозом. В його обов’язки, мабуть, також входило ставити оборонний табор підчас воєнного походу. Генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо тою, то була при гетьмані. Йому підкорялися полкові обозні з полко-вою артилерією. Генеральний обозний мав перше місце по геть-мані; при відсутності гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького генеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

Два генеральні судді головували у генеральному суді.

Генеральний підскарбний кермував державним скарбом.

Генеральний писар був канцлером козацької держави, він вів найважливіші внутрішні і закордонні справи, кермував генеральною військовою канцелярією.

Два генеральні осавули мали передусім виконувати військові функції: командували окремим частинами армії під час походів, здійснювали перегляд війська, керували охотничими полками. Як вже було сказано осавули виконували функцію посередників між старшиною та “черню” на генеральній раді. На гетьманському дворі осавули від імені гетьмана часто приймали чужоземних послів.

Генеральний хоружий (рідше “хорунжий”) доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Генеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і був радником гетьмана під час походів.

У кожному полку була полкова старшина: полковник, полковий обозний, полкові осавули, полковий хоружий, полковий суддя та належні до них нижчі урядовці.

Полковник мав виконувати подвійну функцію: адміністративну та військову. Він стояв на чолі полку і керував його територією. Він головував над усіма полковими урядами, виконував гетьманські доручення, вів усі фінансові справи полку, здійснював судочинство у полку. У військові обов’язки полковника входило керування полком під час військових походів, підтримання боєздатності полку. Полковника заступав наказовий полковник, з полкової старшини або зі знатних козаків.

Полковий обозний керував полковим обозом та артилерією, а при відсутності полковника командував полком.

Два полкові осавули доглядали лад та дисципліну у полку, мали деякі поліційні обов’язки і опікувалися полковою музикою.

Полковий хоружий мав доглядати полковий прапор. Під проводом хоружого стояли значкові товариші.

Полковий суддя вів полкове судочинство, мав свою канцелярію і урядовців.

Полковий писар вів полкове діловодство.

До сотенного уряду належали сотник, сотенний осавул, сотенний хоружий і сотенний писар. Їх функції були аналогічні до функцій полкової старшини в полку.

Частиною сотні, куренем керував курінний отаман. Якщо курінний отаман ще й керував у місті, то його називали городовим отаманом. По селах керували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому були суддя, осавул, писар.

IV. Вибори старшини.

Вибори старшини, Характерною ознакою козацької демократії було те, що військова старшина була виборна: вибирала її козацька рада. Рала могла так само й відібрати владу у кожного: стар-шина виконувала свої обов'язки "до військової ласки", тобто поки дозволяло на це військо.

Гетьмана обирала генеральна рада. Вибори відбувалися особливо врочисто. Коли рада вже зібралася, посередині радного кола де стояла старшина, клали «клейноти», відзнаки гетьман-ської влади,- булаву і бунчук. Був давній звичай, що гетьман, що уступав, клав булаву просто на землю, наче на знак того, що гетьманська влада повинна коритися перед військом аж до землі. Пізні-ше клейноти клали на стіл, укритий роскішним килимом. Старшина ставила кандидатури, починалася нарада, осавули обходили військо, питаючись, за кого козаки стоять. Вибір відбувався не голосуванням, а криком, не раз доходило й до борні. Само-видець описує такий вибір на Чорній раді під Ніжином 1663 р.: «Зараз крик зчинився з обох сторін за гетьманство,— одні кри-чать: "Брюховецького на гетьмана!", а другі кричать: "Сомка на гетьмана!", а далі взяли між собою битися». Пізніше, у XVIII ст., кандидатура на гетьмана була вже між старшиною умовлена за-здалегідь, і вибори проходили спокійно. За давнім звичаєм козаки проявляли свою згоду, кидаючи вгору шапки. Навіть ще при виборі Апостола "шапками на нього махали". Вибраного гетьмана ставили на стіл посеред ради, щоб усе військо його бачило. Але найважливіша була та хвилина, коли новообраному вручали до рук булаву й укривали його бунчуком і корогвою,— це було символічна передача влади.

Генеральну старшину інколи обирала генеральна рада, але частіше – рада старшини. Величко у своєму літописі описує, як у 1700 р. Василь Кочубей зрікався уряду генерального писаря: “здав із себе той уряд писарський, поклавши публично перед гетьманом, на очах усієї старшини, в гетьманській столовій кімнаті, печать військову, подякував гетьманові і всій старшині”. Старшина прийняла відмову, але вирішила за потрібне призначити Кочубея головою іншого уряду: “По його від’їзді з гетьманського