хлібом, ліквідація куркулів як класу.
Лозунг суцільної колективізації офіційно було проголошено на пленумі ЦК ВКП(б) в листопаді 1929 року. Але під час обговорення центрального питання про темпи колективізації, учасники не дійшли згоди. Так Молотов та Каганович наполягали на тому, щоб завершити її за рік, нарком землеробства УСРР Шліхтер висловлювався за те, щоб завершити колективізацію не раніш 1933 року. Пленум вирішив утворити комісію під керівництвом наркома землеробства СРСР Я. Яковлєва для розв’язання питань пов’язаних з суцільною колективізацією. Рекомендації комісії було покладено в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року “Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”. Україну віднесли до групи районів, де колективізацію планувалось завершити восени 1931 або навесні 1932 року.
Але справжні строки колективізації які вводяться в інструктивному листі за підписом Косіора від 24 лютого 1930 року до місцевих парторганізацій такі: степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної компанії, а всю Україну до осені 1930 року.
Для проведення суцільної колективізації визначались такі заходи:
згортання непу з 1928 року;
Заміна продподатку насильницьким вилученням хліба;
Заборона вільної торгівлі (початок 1930 року, введення карток);
Особиста політика щодо куркуля (податок на 50% вище ніж у селянина);
Широка пропагандистська компанія та усунення партійних та державних керівників з посад за “легковажність”.
“розкуркулення”.
В рамках цього поняття проходила ліквідація куркуля як класу. 30 січня 1930 року вийшла Постанова ЦК ВКП(б) “О мірах по ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації”. Щоб зломити опір куркулів, їх виселяли до Сибіру, розпродавали їх майно. Тільки в Україні в січні – березні 1930 року було розкуркулено 62 тис. сімей. Вже в вересні 1930 року почався новий етап розкуркулення. Було експропрійовано 200 тис. селянських дворів. Це біля 1,2 – 1, 4 тис. чоловік.
Так до кінця 1932 року в Україні було колективізовано 70% господарств, які володіли 80% всієї землі. Наслідками колективізації були: дезорганізація сільськогосподарського виробництва, порушення балансу розвитку промисловості та сільського господарства, зниження показників виробництва сільськогосподарської продукції, знищення кваліфікованої частини селянства.
Другий універсал ЦР, його місце в історії України.
Бездіяльність Тимчасового уряду в соціально-економічній сфері та його курс на війну до переможного кінця дедалі погіршував становище в країні. Це призвело до поглиблення між партійних суперечностей і загального послаблення державної влади. 19 червня в великих містах пройшли великі демонстрації, які спричинили нову політичну кризу. У такій ситуації до України приїздить делегація ТУ у складі трьох міністрів – Керенського, Терещенка та Церетелі. Після дводенних переговорів було вироблено основні засади компромісу, якого однаковими мірами потребували дві сторони. Тимчасовий уряд зобов’язувався визнати Центральну Раду державним органом влади негайно, не чекаючи Установчих зборів. Зміст досягнутої угоди було затверджено вже в Петербурзі 2 липня. Засідання проходило бурливо і обговорення українського питання призвело до політичної кризи. Три міністри від партії кадетів вимагали не надавати Україні ні каплі автономії. Але угода була затверджена і 3 липня ЦР видає свій ІІ Універсал, в якому зазначалось, що ЦР має поповнитися найближчим часом представниками інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії в Україні. Поповнена ЦР виділить із свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний секретаріат, що буде представлений ТУ на затвердження як носій найвищої крайової влади цього Уряду в Україні. У згоді з національними меншинами ЦР підготовлятиме закон про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчим Зборам. До затвердження цього закону Центральна Рада зобов’язується самочинно не проголошувати автономію України. При кабінеті військового міністра ЦР матиме своїх представників, які займуться комплектуванням окремих військових частин. Зміст Універсалу свідчить про те, що ЦР зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольних рух. Для української сторони цінність укладеної угоди істотно знижувалась через неокресленість територій на які розповсюджувалася влада ЦР, не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами ТУ, які продовжували існувати. Роблячи оцінку історичного значення ІІ Універсалу можна сказати, що це був крок назад, значною поступкою ТУ, але необхідно сказати, що це було викликано рядом об’єктивних та суб’єктивних причин.
Третій Універсал та проголошення УНР
Після приходу до влади більшовиків 25 жовтня в Петербурзі та невдалого перевороту більшовиків в Києві ЦР пізно ввечері 6 листопада скликає засідання ЦР. Відкриваючи це засідання Грушевський заявив, що після повалення центральної влади в Росії стала поширюватись громадянська війна, на загрожує перекинутись на Україну. Після свого виступу він подав на затвердження до Малої Ради текст ІІІ Універсалу. У ньому проголошувалось:
Віднині Україна стає Українською Народною Республікою у складі 9 губерній;
Зазначається прихильність федералізму з Росією;
Вся влада зосереджується в Установчих зборах, до моменту скликання їх, влада належить ЦР та Генеральному секретаріатові України;
Приватна власність на землю відмінялась, земля переходила трудовому народу без викупу;
Проголошення демократичних свобод громадян (свобода слова, друку);
Введення 8-ми годинного робочого дня, гарантувалась зарплатня та вирішення трудових конфліктів через профспілки;
Гарантувались національно0культурні права для національних меншин;
Передбачалось проведення судової реформи та відміну смертної кари.
Універсал затвердили 7 листопада 1917 року. Універсал мав велике історичне значення, бо проголошувалась УНР, намічався комплекс соціально-економічних заходів української влади.
Радянсько-польська війна та її наслідки для України
Причинами війни стали:
бажання уряду Пілсудського розширити кордони Польщі в межах 1772 року;
варшавський договір.
25 квітня 1920 року польські війська почали наступ на радянську територію. Перший етап війни (квітень-травень1920) складувався для 150 тис. чол. війська польського