Соціалізація людини. Абсентеїзм, як одна із основних форм її вияву.

Актуальність теми дослідження. Незважаючи на всі перипетії і зміни у суспільно-політичному бутті будь-якого суспільства проблема соціалізації людини займає одне із провідних, якщо не визначальних, місць у ньому. Актуальність даної теми супроводжується виявом того, що саме процес входження людської особистості в суспільство з його змінами і перманентним життя, є тим незмінним соціальним важелем, який визначає роль і місце людини в структурі та соціальних інститутів, і певною мірою їх демократичності і плюралізму. Соціалізація – це не тільки процес входження людини в суспільство, але й поступова її еволюція розвитку в ньому, через відповідні соціо-психологічні і фізіологічно-наукові навики. Тому говорячи про проблему розуміння людиною її місця, потреби і ролі для того суспільства, в якому вона живе і повноцінним членом якого вона може стати. серед порушено проблематики не останнє місце займає аспект абсентеїзму, як основного вияву психологічного моменту, активності чи пасивності людини до загальносуспільних проблем, які різними шляхами, методами все-таки впливають на неї. Людська особистість, як єднаюча ланка між природною її суттю і суспільством, являє собою основу життя і буттєвого функціонування останнього. Тому саме ця проблематика має стати альтернативою щодо вивчення, роз'яснення і вдосконалення не тільки ефективного процесу входження людини в суспільство, але через певні важелі, які надаються людині в процесі її суспільного розвитку.

Об'єктом наукової роботи є дослідження соціалізації як процесу і як еволюційної форми суспільного розвитку людини через усвідомлення своєї ролі і ваги у ньому. Абсентеїзм, як вияв позитивного соціально-психологічного стану чи повної політичної апатії та інертності людини і громадянина.

Предметом даної роботи є принципи та закономірності динаміки змін політичної та соціальної свідомості, поведінки людини і особливості функціонування адміністративно-правової бази щодо їх регуляції.

Мета і завдання дослідження. Метою наукового дослідження є теоретико-методологічний аналіз сутності процесу соціалізації та його протікання в суспільстві через основну його форму прояву – абсентеїзм. Виходячи з цього. в науковій роботі поставлені такі завдання:

На засадах загальнолюдських принципів проаналізувати суть і значення соціалізації, як процесу і явища.

Висвітлити аспект абсентеїзму як однієї із форм соціалізації і усвідомлення свого місця у суспільстві.

З'ясувати сутність абсентеїзму як явища позитивного чи негативного для різних форм суспільств.

Простежити механізм взаємозв'язку обов'язку та права між елітою та масами, як основної запоруки пасивності громадян до суспільно-політичного життя їх держави.

Виявити дієвість чи пасивність електорату постсоціалістичних країн (в тому числі України) на сучасному етапі розвитку.

Теоретичним підґрунтям роботи є вартості демократичних норм, принципів та формування соціально-психологічного стану і свідомості громадян.

Необхідність сучасного суспільства в консерватизмі українського суспільства не викликає сумніву. Оскільки консерватизм – це не тільки порядок, чіткий і зрозумілий всім, але і прагнення використати приховані резерви соціуму. "Просвіщонность" і "наукоємкість" консерватизму виражається в прагненні залучити в процесі модернізації те, що модернізації не піддається – старі звичаї, традиції, обряди, їм не треба поклонятися буквально, але і контексті нових форм їх можна і треба використовувати.

Кант. N. До вічного миру // Сочинения в 6 тт. – М., 1996. – С.257-310.

Мораль уже сама по собі є практикою в об'єктивному смислі як сукупність безумовно діючих законів, у відповідності з якими ми повинні поводити себе, і після того, як визнаний авторитет цього поняття обов'язку, явно кумедно стверджувати, що це неможливо. Оскільки в такому випадку поняття обов'язку само по собі зникає із моралі, не може бути, поступально, суперечки між політикою як практичним виявом і мораллю як теоретичним виявом, хіба що тільки якщо розуміти під мораллю загальні вчення про благорозуміння, тобто теорію, яка би позволяла вибрати найбільш підходящі методи для особистих, розрахованих на вигоду цілей, що рівносильне протидії моралі взагалі. Політика говорить: "Будьте мудрі як змії", мораль доповняє: "І чисті, як голуби". Якщо перше і друге не співпадають в одній заповіді, то дійсно існує суперечка між політикою і мораллю, але вони, щоб там не було, повинні бути поєднані, тобто поняття про протиріччя кардинальне і питання проте, як владнати цю суперечку, не буде представляти собою проблему. Хоча положення: "Чесність – найкраща політика" – вміщає в собі теорії, якій практика досить часто, на превеликий жаль, суперечить, точно так як положення з теоретичної точки зору: "Чесність ліпша всякої політики" – безумовно вище всяких висловів і є навіть умовою політики.

Той, в чиїх руках влада, не позволить, щоб народ представляв йому закони. Суспільство, яке має можливість не підкорятися ніяким зовнішнім законам, не буде ставати в залежність від суду інших суспільств в такий спосіб, який воно домагається своїх прав по відношенню до них; і навіть ціла частина світу, якщо вона відчуває свою перевагу над іншою, ні в чому їй, в принципі, не перешкоджає використати іншу для свого підсилення.

Моральний політик буде виходити із наступного принципу: якщо в суспільному устрої або в відносинах між суспільствами будуть знайдені які-небудь недоліки, передбачити які було неможливо, то необхідно – це є обов'язок, перш за все, глав держав, - як можна швидше позбутися від цих недоліків і привести суспільний устрій або відносини між державами у відповідність із штучним правом як ідеї розуму і взірцем для нас, скільки би жертв це не коштувало їхньому егоїзму. Взагалі, об'єктивно (в теорії) не існує суперечки між політикою і мораллю. Суб'єктивно ж (в