Право людини повинно рахуватися священним, яких би жертв не потребувало це пануючій владі. Тут нема середини і не треба думати і шукати щось середнє між правом і користю і всій політиці треба схилити коліна перед правом.

Принцип: "несправедливі всі, хто відноситься до права інших людей, вчинки яких не збігаються із законом". Цей принцип треба розглядати не тільки як етичний (який відноситься до вчення про добродіяння), але і як юридичний (який стосується прав людей). Політика легко збігається з мораллю в першому разі (смислі) з етикою, коли мова йде про те, щоб підпорядкувати право людей їхньому правителю, але з мораллю в другому значення (як вченням про право), вона находить смисл не входити в примирення, надаючи перевагу заперечувати всю її реальність і всякий обов'язок трактувати як Божу волю.

Вибори та політичні процеси.

Проблема вибору і виборів в сучасно-політичній системі України.

Говорячи і характеризуючи дану проблему, на нашу думку, слід сказати, що, дійсно, Україна на сьогодні опинилася в ситуації перед вибором не тільки в глобальному масштабі (яка має економічно-соціальне забарвлення), але і перед вибором нової, технократичної, інтелектуально-новаторської еліти, яка б своїми розумово-професійним потенціалом і патріотичністю змогла служити реально своїм національно-державним і гуманістичним інтересам. Більше того, в другому аспекті вибору ми можемо вести розмову про кризу елітного лідерства в нашому суспільно-політичному просторі. Тобто Україна опинилася перед серйозною проблемою лідера в життя країни. лідера, який би повів за собою, в прямому розумінні цього слова, народні маси, той людський потенціал, який ще залишився на Україні, який може і має стати основою розвитку і становлення нової, прогресивної, стабільної і мирної історії нашої суспільно-політичної парадигми.

Отож, бачимо, що проблема вибору є настільки глибокою в нашій державі, як і питання формування нового виборчого процесу в Україні в контексті поступового переходу до становлення і розвитку політико-правової системи. Більше того, слід відзначити, що проблема вибору безпосередньо впливає на питання виборчого процесу, механізму його формування, структурування, функціонування і розвитку , що, в кінцевому результаті, веде до обопільної внутрішньополітичної кризи людини і громадянина – права вибору. Дійсно, у нашому суспільно-політичному континуумі склалася парадоксальна ситуація, коли людина-громадянин, як суб'єкт життя країни, її функціонування, а також невід'ємний механізм реалізації системи виборів, знаходиться перед дилемою – кого обрати, кому віддати свій голос, кому довірити свої думки, помисли, прагнення і поривання, на кого розраховувати, на кого покластися!? На перший погляд прості питання, але водночас вони віддзеркалюють ту картину, яка вималювалась на нашому політико-спіронатому "колі життя" держави. Ще задовго до виборчого процесу (власне виборів) людина, як складова частина електоральної бази, намагається визначитися, за кого їй віддати свій голос, кому дати шанс реалізувати і відбити власні інтереси, - але це відбувається, на жаль, не в нашому виборчому феномені. Ми маємо на увазі те, що людина із менталітетом українця в процесі передвиборчого марафону фактично роблячи якийсь конкретний вибір зупиняється на двох позиціях: хто більше заплатить – із суто матеріальної точки зору, або голосую за тих чи когось, хто на фоні найгірших виглядає найкращим (скромнішим, небагатим, толерантним, демократичним, карним, ввічливим) – виключно із морально-духовної позиції. Тобто можна із впевненістю говорити, що українська електоральна база весь час своєї незалежності знаходилась і знаходиться у пошуках, ваганнях, компрометаціях, підкупах і відчаю і безпорадності, - безпорадності перед нереалізованими і аж ніяк не приховані її інтересами, її намаганнями щось змінити, щось передбачити, адже ми знаємо, що народ – це сила. Так ось звідси випливає ще один парадокс нашого політикуму – парадокс демократії – влади і впливу демосу, його потенціалу і харизми. Це свідчить про те, що ми дійсно переживаємо зараз якусь зовсім іншу, деформовану сторону демократії, яка тільки ззовні пахне демократичними принципами, нормами, ідеалами, а всередині вона приховує в собі безпорядок, хаос і анархію, що в сукупності нагадують собою середньовічну охлократію. Тому, не дивно, що останнім часом для українського виборчого простору так актуальним стало питання абсентеїзму. Саме воно зараз досить потужно курується нашими іміджмейкерами і маркетологами, виконуючи на поверхню загалу всі ті недоліки, парадокси і недопрацьовки нашої влади всіх без винятку рівні. Абсентеїзм, що з англійської означає відчутній, в прямому значенні характеризує сучасний стан українського виборчого процесу, коли виборець фактично і практично не є виборцем, не йдучи або нехтуючи своїм голосом, який в даному разі виступає тяжким тягарем приниження, нереалізації і неправоздатності його соціального статусу. Проблема в тому, що виборець не хоче, або не має за кого голосувати, кому довірити свій голос, що в результаті і впливає на його байдужість та інертність до всього, що зветься вибором. "Але тут знову ми наштовхнулись на "український парадокс". Він полягає в тому, що голоси реально існуючих, але відсутніх на виборах громадян, не пропадають, а