На нашу думку, такі тенденції є відбитком того, що відбувається в нашій політичній парадигмі на всіх її рівнях, де проблема абсентеїзму не є виключенням і посідає одне із найголовніших місць у загальному списку проблем України, які треба негайно розв'язувати, пояснювати, вирішувати.

Все вище зазначене є своєрідним зв'язуючим містком між проблемою вибору і проблемою самого виборчого процесу. Ми в деяких штрихах намагалися показати певну сторону проблеми виборчого процесу, роблячи акценти на його передпочатковій стадії. Без сумніву вибори, процес і методи їх реалізації є основою права, моралі, етики будь-якої демократично становленої держави. Але постає логічне питання – чи можуть довго функціонувати принципи, норми демократії в тій країні, де процес реалізації суспільного договору (виборів) між народом і державою, має характер хиткості, невпевненості. а подекуди невмотивованості? – Напевно, ні. Так от слід відзначити, що саме такою моделлю демократії характеризується Україна. Проблема полягає в тому, що українські політики ніяк не можуть визначитися із роллю важливості своєї діяльності для українського народу. Вони завжди намагаються обійти реальний стан справ, загнавши його в глухий заангажований кут, з якого можна вийти тільки через ломку свідомості та інтересів певного кола осіб або через глибокі та дорогі реформи. Щодо виборчого процесу, то дана ситуація повністю є характерною для нього. МИ маємо цілком не визначену картину із формою виборів із юридично-технічної точки зору, куди ще й додається проблема проведення виборчих перегонів і власне виборів.

Розділ І

Суспільно-політичні та історичні передумови формування галицького консерватизму, його ідейне і соціальне підґрунтя.

Консерватизм (лат. consero – охороняю, зберігаю) як напрям у західній історії, політології, філософії, соціології виник у другій половині ХVІІІ ст. у відповідь на радикальну зміну європейських порядків і, зокрема, на Велику французьку революцію, що підірвала соціально-економічний та політичний фундамент феодалізму. Усталеним традиціям монархізму, клерикалізму протистояли нові революційні традиції. Тому ідеологія консерватизму в період його зародження розглядалася як сукупність критичних поглядів феодально-аристократичної реакції на ідеї просвітництва, захист дворянсько-клерикальних привілеїв [ІІ.8, С.94].

Саме поняття "консерватизм" уперше використав відомий французький письменник-романтик Ф.Шатобріан (1768-1848), який досить важко переживав загибель аристократичної монархії. У книзі "Геній християнства" (1802) він намагався захистити християнське віровчення від сучасних йому принципів.

Першим серйозним теоретиком консерватизму вважають англійського філософа Е.Берка (1729-1797), який виклав свої погляди, спрямовані проти Великої французької революції, в книзі "Роздуми про французьку революцію". Е.Берк з повагою ставився до держави як співтовариства людей, надавав великого значення історичним традиціям відповідно до яких колективний, а не індивідуальний розум може і повинен творити нові реалії.

Інший представник консервативної думки Ж. де Местр (1753-1821) у працях "Роздуми про Францію" та "Нариси загальних принципів політичних конституцій" виправдовував соціальну нерівність, підносив на високий щабель суспільної свідомості релігію, яка повинна повністю підкорити волю людей церкві і намісникові Бога на землі – Папі Римському. Подібні погляди відстоював Л.Бональд (1754-1840) у праці "Філософські пошуки з приводу перших об'єктів морального значення". Сталі історичні традиції він вважав джерелом високої духовності і соціальних гараздів. Що ж до форм держави, то Л.Бональд надавав перевагу абсолютній монархії, яка, на його думку, мала божественне походження. Захисником органічного, католицько-універсального розуміння держави виступав і А.-Г.Мюлер (1779-1828). Європейський консерватизм також представляли такі політичні діячі і мислителі, як С.Колрідж, І.Водеворт, А.-Ф.Лашенне, А.Рівароль, Ф.Баадер, К.Л.Галлер та ін. Усі вони в тій чи іншій формі відбивали інтереси земельної аристократії й великої торгівельної буржуазії. Їхні консервативні погляди групувалися на таких основних принципах: суспільство дане людині Богом, а тому функціонує гармонійно і природно, змінювати його суспільні порядки не можна; громадянське суспільство, що засноване на морально-релігійних засадах первинне, держава – вторинна; політика підпорядкована релігійній моралі; суспільством управляють закони і звичаї; запорука розумного суспільного устрою – існування аристократії та еліти; особиста свобода перебуває в прямій залежності від володіння власністю [І.5, С.3].

Консерватизм значно укріпив свої позиції з появою на початку ХІХ ст. лібералізму, збагатив свій теоретичний і політичний багаж за рахунок ліберальних ідей. Консерватизм і лібералізм об'єднувало несприйняття наукового соціалізму, позитивне ставлення до якісних змін у розвитку суспільства. Це зробило консерватизм привабливим для значної частини середньої і дрібної буржуазії, яка вбачала в ньому захисника від зазіхань на свої інтереси з боку великого капіталу.

Поява в середині ЗІЗ ст. нових тенденцій у консерватизмі, зокрема, визначення ним капіталістичного шляху розвитку західного суспільства, поєднання з лібералізмом, який сповідував толерантність, гуманізм, демократизм, індивідуалізм, спричинилося до появи нового синтезу у західній політології – неоконсерватизму. З того часу консерватизм став могутньою інтелектуальною силою у Великобританії (торі), Франції (голісти), США (республіканці) та інших країнах Європи (християнські демократи).

Отже, консервативний світогляд не заперечував розвитку, як це одноголосно стверджували радянські дослідники. Можемо пригадати, що це поняття у всіх тогочасних енциклопедіях та словниках трактувалося, як прихильність до всього застарілого, віджитого: до старого ладу, старих відмираючих порядків і поглядів; вороже ставлення до всього нового, прогресивного, передового як у громадянському й політичному житті, так і в науці, техніці, літературі, мистецтві тощо [ІІІ.5, С.168]. Навпаки, консерватизм передбачає органічний розвиток з минулим, підтримує релігію, культуру. За словами М.Бердяєва, "нещасна доля тієї країни, в