8 вересня 1989р. розпочав свою роботу установчий з`їзд НРУ за перебудову, що проходив у приміщенні Київського політехнічного інституту. Делегати з`їзду (1109 чоловік) репрезентували 280 тисяч членів Руху. Серед делегатів з`їзду НРУ 85% були українцями, 1/5 їх частина- членами КПУ, 70% мали вищу освіту. Найбільшу кількість делегатів представляли західні області України, на центральні та східні області республіки припадало лише 35% делегатів [77,с.49]. 10 вересня на з`їзді з доповіддю виступив В.Чорновіл. Він закликав учасників не дуже вірити гаслам “перебудови”, якими маніпулюють М.Горбачов, Л.Кравчук та інші партійні функціонери, розкритикував виступ І.Дзюби, розкрив внесок УГС в справу демократизації суспільного життя в УРСР і творення національних політичних структур. Мали історичну вагу, на нашу думку і такі його міркування:

-об`єктивно визрілою є постановка питання про державну незалежність України;

-потрібно прикласти чимало зусиль, щоб піднести національну свідомість українського народу;

-ніколи не можна забувати, що від самого початку ідея Народного Руху окроплена кров`ю;

-не можна допустити національного розбрату поділу рухівців на лояльних перебудовників і екстремістів [56,с.1498-1502].

Тобто на з`їзді НРУ за перебудову, В.Чорновіл виступив як зрілий державний діяч, щирий патріот своєї Вітчизни. Однак така позиція не імпонувала більшості делегатів з`їзду, які в керівництво НРУ проштовхнули поміркованих інтелігентів І.Драча, С.Конєва і М.Гориня.

Водночас політизація національновизвольного руху не могла оминути УГС. Так, 5 листопада 1989р. у Києві відбулося засідання Всеукраїнської Координаційної Ради УГС, на якому В.Чорновіл, П.Розумний та інші “наполягали на якнайшвидшій реорганізації УГС з правозахисної в політичну опозиційну організацію з чіткою програмою дій”[86,с.367].

У грудні 1989р. в своєму інтрев`ю радіо “Свобода” дисидент Чорновіл вже чітко заявив, що рано чи пізно УГС трансформується в політичну партію з чітко визначеною метою- здобуття незалежності Українською державою [86,с.368]. Дані слова В.Чорновола підтвердились у квітні 1990р., коли була реорганізована в УРП (Українську Республіканську партію), яку очолив відомий дисидент Левко Лук`яненко.

Таким чином, процеси демократизації суспільного життя в гласності, певних структурних реформ, що розпочалися в СРСР після приходу до влади М.С.Горбачова, не могли не вплинути на еволюцію суспільно- політичних поглядів В`ячеслава Максимовича Чорновола, спонукали його зайняти більш незалежницьку і безкомпромісну політичну і громадську позицію, позбавивши його багатьох ілюзій щодо гуманістичного потенціалу марксистсько- ленінської ідеології, можливості демократизації радянської політичної системи.

Розділ IV.

Останні роки перебудови ознаменувались різкими змінами в усіх сферах суспільного життя. Ці роки вмістили в собі величезну кількість історичних подій- швидку деградацію і падіння тоталітарних режимів в Радянському Союзі і країнах східної Європи, падіння авторитету комуністичної ідеології, розпад радянської наддержави і перетворення союзних республік на суверенні незалежні держави, припинення “холодної війни” між двома воєнно- політичними угрупованнями, утворення нової геополітичної ситуації в Європі в результаті появи незалежних України та інших нових держав. Водночас суттєві зрушення відбулися у суспільній свідомості: зріс рівень політичної культури, поступово утверджувалась віра в те, що тільки незалежна Україна, її розбудова зможе забезпечити відповідний рівень життя і політичної свободи. Все це було проявом величезної притягальної сили національної ідеї, її потужного творчого потенціалу.

В цей період радянське суспільство вступає у завершальну стадію свого розвитку. Спроби Горбачова і його команди не допустити розпаду СРСР і розвалу соціалістичного табору шляхом проведення низки політичних, соціальних і економічних реформ виявилися неефективними, як і намагання демонтувати структури радянського суспільно- політичного устрою.

В цих умовах на політичну авансцену виходять нові потужні творчі сили- національно-демократичні сили Прибалтики, Білорусії, України, Закавказзя. Накопичивши протягом попередніх десятиліть боротьби великий організаційний і політичний досвід, ці сили були здатні очолити національно-визвольні рухи своїх республік і шляхом їх активізації домогтися проголошення державного суверенітету своїх республік.

Основними напрямками політичної діяльності національно- демократичних сил в Україні з вересня 1989 року стали вибори до Верховної Ради УРСР, зміцнення структур демократичної опозиції, а з осені 1990 року- безпосередні змагання за незалежність республіки.

Бойовим хрещенням для активістів нових організацій, в першу чергу УГС, ТУМу, “Зеленого світу”, стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989р., коли вперше за багато десятиріч у радянській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів, та ще й висунутих “знизу”. Звичайно, закон про вибори містив чимало антидемократичних положень. Зокерма, третина депутатів обиралася громадськими організаціями. Крім того, досить ефективно діяв такий “механізм відсіву” як окружні збори, які не допускали небажаних для властей кандидатів до участі в виборах. І все ж навіть до цих непростих умов вдалося провести через окружні збори ряд демократично налаштованих кантдидатів і “провалити” під час виборів деяких кандидатів від партапарату.

25 травня- 9 червня 1989р. у Москві проходив І з`їзд народних депутатів СРСР. Його робота висвітлювалась у прямій трансляції радіо і телебаченням. Громадяни країни вперше відчули себе учасниками історичних подій і побачили за трибуною людей, які виступали без папірця і промовляли живі слова про найгостріші і найактуальніші проблеми сьогодення [104,с.31].

Влітку 1989р. на арену політичної боротьби виходить робітництво. Особливо активно заявляє про себе рух шахтарів. Страйк охопив найважливіші вугільнодобувні райони СРСР: Воркуту, Кузбас, на Україні- Донбас та Львівсько- Волинський вугільний басейн. Шахтарський страйк докорінно змінював розстановку політичних сил, свідчив про подальшу радикалізацію політичного