24 серпня 1991р. пісня провалу перевороту і арешту лідерів ДКНС відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, на якій з доповідями виступили Л.Кравчук, О.Мороз, І.Юхновський. У другій половині дня під натиском демократичних сил Верховна Рада проголосила Акт незалежності України. Розпочалася нова епоха в історії України.

26 серпня 1991р. було видано розпорядження Львівського облвиконкому, згідно якого передбачалось:

-анулювати державну символіку та гімн УРСР;

-виконувати як державний національний гімн пісню “Ще не вмерла Україна”;

-використовувати як державну символіку: герб- тризуб, прапор- синьо- жовтий;

-протягом тижня таблиці з назвами державних та громдськополітичних організацій, підриємств, установ оформити державною мовою України [31,с.1].

А 27 серпня на території Львівщини була призупинена діяльність партійних, комсомольських і піонерських організацій. Львівщина під керівництвом В.Чорновола впевнено крокувала до свого буття в незалежній Українській державі, була прикладом для проведення демократичних реформ в інших областях.

1 вересня 1991р. було створено Республіканський національний комітет з проведення передвиборчої президентської компанії В.М.Чорновола, який очолив Л.Танюк [97,с.1]. 5 вересня в Тернопілі у палаці культури “Березень” відбулось друге засідання Львівської, Тернопільської та Івано- Франківської обласних Рад, на якому було намічено програму перебудови системи органів державного управління і місцевого самоврядування. У вересні- листопаді 1991р. кандидат у президенти Чорновіл проводить зустрічі з виборцями у Калуш, Івано- Франківську, Чернівецьк, Хотині, Хмельницькому, Луцьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Чернігові, Сумах, Харкові, Києві та інших містах [98,с.1].

1 грудня 1991р. відбувся референдум, на якому понад 90% громадян України проголосували за незалежну Українську державу. Водночас відбулись вибори першого президента України, яким став Леонід Макарович Кравчук. Голоси виборців були розподілені наступним чином: Л.Кравчук- 61,59%, В.Чорновіл- 23,27%, Л.Лук`яненко- 4,49%, В.Гриньов- 4,17%, І.Юхновський- 1,74%, Л.Табурянський- о,57% [89,с.740].

Аналізуючи результати перших президентських виборів в Україні (грудень 1991р.), слід зазначити, що на перемог Л.Кравчука вплинув ряд політико- психологічних та організаційних чинників, зокрема:

-традиційна схильність населення віддавати перевагу офіційним особам, особливо високого посадового рівня;

-зняття кандидатури О.Ткаченка на користь Л.Кравчука як єдиного кандидата від партноменклатури;

-широкі можливості використання Л.Кравчуком адміністративних та інформаційних ресурсів.

Не маючи жодних ілюзій щодо колишнього високого партійного функціонера Л.Кравчука, Чорновіл заявив про свій перехід до конструктивної опозиції [62,с.1]. Після цього основні свої зусилля він зосередив на налагодженні більш ефективної роботи Львівської обласної Ради, сприяв прийняттю нею низки важливих політико- правових і соціально- економічних рішень.

Таким чином, 1990-1991 роки стали цілою епохою в житті В`ячеслава Максимовича Чорновола, дозволили йому здобути неоціненний політичний і державотворчий досвід, розкрити себе як видатного державного діяча, політика і публіциста. Протягом цього часу В`ячеслав Максимович провів серію політичних, економічних і культурних реформ, які сприяли суспільному оновленню Львівщини, започаткували довготривалий і неоднозначний процес переходу до демократії і ринкових відносин. Голова Львівської обласної Ради взяв також активну участь у розкритті неконституційності “путча 19-21 серпня 1991 року” і тим самим не допустив реставрації влади партійно- державної олігархії, був одним з фундаторів незалежної Української держави.

Висновки.

Якби мене запитали, чи жалкую я про те,

як склалося моє життя, про відсижені 15

років, як б відповів: анітрохи. І якби довелося

починати все спочатку та вибирати, я б

обрав життя, яке прожив.

В.Чорновіл

Часткове викриття злочинів сталінізму, лібералізація суспільно- політичного життя в УРСР призвели до справжнього духовного перевороту в свідомості багатьох українських інтелігентів. Лібералізація сфери життя суспільства послужила каталізатором пробудження в інтелігенції національної гідності, подолання нею комплексу соціальної ізольованості і провінційності, етнічної меншовартості і політичної інертності, і водночас сприяла зростанню невдоволення беззаконними діями офіційної влади, нехтування нею основоположними принципами соціалістичного ладу. Повернення до історико- культурних традицій свого народу спричинило відродження інтелектуально- духовних норм, регенерацію традиційних цінностей українського народу, які радянський тоталітаризм постійно намагався викоренити з свідомості інтелігенції. На арену суспільно- політичного життя вийшла молода генерація, яка ввійшла в історію під назвою “шістдесятники” і була здатна більш адекватно реагувати на нові суспільні процеси у духовній сфері: демократизація провідних верств українського суспільства, часткова втрата національної свідомості, рідної мови, національної історичної пам`яті.

Одним з найбільш відомих шістдесятників став журналіст і публіцист В`ячеслав Максимович Чорновіл. Колишній комсомольський вожак свідомо обрав шлях бунту, безкомпромісної боротьби з радянським державним тоталітаризмом. Таємничість і правова необгрунтованість арештів українських інтелігентів в 1965-1966 роках спонукали його видати збірники “Правосуддя чи рецидиви терору?” і “Лихо з розуму”. Ці публікації стали знаменною віхою в історії української суспільно- політичної думки модерної доби. У 1970р. В.Чорновіл ініціював видання шляхом самвидаву нелегального журналу “Український вісник”, що став справжнім рупором незалежної української політичної думки, джерелом з історії української мови і літератури післявоєнного часу, справжньою скарбницею української духовності. На такий виклик радянська партійно- бюрократична система прореагувала засланням Чорновола на багато років у пермській та мордовській табори.

Однак соціальна ізоляція й нелюдські умови утримання політв`язнів СРСР не змогли змусити його припинити боротьбу з існуючою політичною системою, змиритися з придушенням інакодумства в країні і неможливості вільно сповідувати погляди, що не узгоджувались з офіційними догмами і стереотипами, не вкладались у прокрустове ложе “морального кодексу будівника комунізму”, поступитися своїми морально- етичними установками. Загострене почуття особистої відповідальності за національне життя в УРСР, прагнення