В епіцентрі шістдесятництва знаходились поети (Л.Костенко, І.Драч, В.Симоненко), прозаїки (В.Шевчук, Г.Тютюнник), критики і публіцисти (Л.Лук`яненко, І.Дзюба, В.Чорновіл), художники (А.Горака, П.Заливаха), режисери (С.Параджанов, Ю.Іллєнко). Кожен з них- ціла епоха в культурному житті УРСР.

У творчості шістдесятників (Л.Костенко, І.Драч, В.Стус, І.Дзюба, В.Чорновіл) людина стає активним суб`єктом історії. Ця людина усвідомлювала, іронізувала, критикувала, проклинала і любила. Ця людина вміла вірити, але відмовлялася сприймати на віру. А це було найбільшою небезпекою для основ радянського суспільного устрою. І тому радянський тоталітарний режим робив все можливе, щоб в зародку придушити будь- яке інакомислення, не допустити узгодженості дій різних національновизвольних рухів.

В такій суспільно- політичній і інтелектуальній атмосфері відбувалось становлення такої неординарної особистості як В`ячеслав Чорновіл.

Відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст народився 24 грудня 1937 року (за документами 1 січня 1938 року) у с. Єрки Звенигородського (нині Катеринопільського) району Черкаської області у родині сільських учителів. Мати Килина Харитонівна (1909-1985)- учителька початкових класів, батько Максим Йосипович (1909-1987) викладав українську мову й літературу. У часи Сталіна сім`я зазнала переслідувань. Так, у 1937р. було заарештовано рідного батькового брата Петра, який був звинувачений в “буржуазному націоналізмі” і засланий в табори. Пізніше В.Чорновіл згадував: “У 1937 році заарештували, а потім і розстріляли батькового брата, а мого дядька Петра, керівника Уманського відділу освіти. Сім`я мусила переїжджати з району в район, ховатися, оскільки брат “ворога народу”- це теж “ворог народу”[122,с.13-14]. У 1944р. батька призначили директором Гусаківської школи Звенигородського району. Але повернувся з війни колишній директор школи, комуніст, який вигнав батьків з трьома малими дітьми (старший брат Борис (1933-1978, інженер) і молодша сестра Валентина, 1948р.н., фізіолог) зі шкільної квартири й роботи. Тоді сім`я переїхала в село Вільхівець Звенигородського району- батьківщину матері, де жили дід Хариток Іванович та баба Ганна Кирилівна Терещенки. Улаштувалися на роботу в середню школу, жили в шкільній квартирі, а потім переробили дідову хату й оселилися там. Ця хата існує й досі, передано її в державну власність для створення музею- садиби Чорноволів.

В`ячеслав пішов до школи у 1946р. у с.Гусаковну, як тільки відбудували школу, відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). У 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу з золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Т.Шевченка спочатку на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики [64,с.37].

В цей час велику роль у світоглядних зрушеннях молодого студента Чорновола, як і багатьох інших представників його покоління, відіграв ХХ з`їзд КПРС. Пізніше В.Чорновіл згадував: “Я ще був на філології, коли сталася та подія- ХХ з`їзд, закритий лист ЦК. Але я вже внутрішньо був готовий до всього. І репресований дядько, і сльози двоюрідного брата, і постійні батьківські стримані, але глибокі муки”[122,с.14-15]. З цього часу розпочинається певна переоцінка існуючих ідеологічних догм і стереотипів, відчувається спроба піддати їх критичному аналізові. У той час В.Чорновіл друкує гострополемічні статті на захист української мови і культури в газетах “Уманська зоря”, “Молода гвардія”, “Літературна Україна”. Причому писав студент Чорновіл під багатьма псевдонімами: В.Славін, С.Вільховецький, В.Щирий, В.Максимович, В.Чорній, В.Славчук [64,с.440-441]. В результаті у факультетській газеті “Журналіст” з`явилися статті про ідейно- політичну незрілість і ревізіоністські погляди В.Чорновола, посилились адміністративні переслідування. Отож через цькування він був змушений перервати навчання і податися до Жоднова (Мелітополя) на будівництво доменної печі [64,с.437-438].

У 1960р. майбутній відомий дисидент екстерном складає усі пропущені сесії і з відзнакою закінчує університет.

3 липня 1960 до травня 1963 року В`ячеслав Чорновіл працює на Львівській студії телебачення спочатку редактором, а потім старшим редактором передач для молоді. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т.Шевченка, В.Самійленка, Б.Грінченка.

У травні 1963р. переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964р. працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді. По вересень 1965р. завідував відділом у газеті “Молода гвардія”.

У 1964р. склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання з політичних мотивів, через що вже майже готову дисертацію про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б.Грінченка не зміг захистити [64,с.37-38].

Тим часом, 14 жовтня 1964р. Пленум ЦК КПРС звільняє М.Хрущова від обов`язків першого секретаря ЦК КПРС і обирає на цю посаду Л.І.Брежнєва. прийшовши до влади, нові лідери СРСР, як зазначає американський радянолог Мартін Мале, поставили перед собою три завдання: 1)покласти край інтелектуальному дисиденству, щоб відновити стабільність;

2)проводити більш поміркований курс економічних реформ, щоб забезпечити надійну обороноздатність країни і споживчий добробут;

3)повільніше і не так провокаційно домагатися міжнародного паритету з США [89,с.606].

Водночас, на думку А.Автарханова, в період “застою” суттєві зрушення відбуваються у внутрішній і зовнішній політиці.

У внутрішній політиці:

1)умовна реабілітація Сталіна;

2)повторне засудження антисталінських опозицій- троцькістів, зінов`ївців, бухарінців;

3)відкрита реабілітація в духовному житті методів жданівщини;

4)відміна рішення ХХІІ з`їзду КПРС про введення принципу систематичного оновлення партапарату зверху донизу;

5)відновлення пріоритету воєнної індустрії.

У зовнішній політиці:

1)революціонізування формули “співіснування”;

2)ескалація військово- матеріальної інтервенції у країни, де проходять війни, повстання, революції (В`єтнам, Куба);

3)ідеологічне протистояння з Пекіном і спроби закріпити за Москвою роль центра світового комунізму;

4)перенесення в ідеологічній роботі партії акценту від формули “комунізм в нашій країні” до формули “світової соціалістичної революції”[65,с.738-739]. В цих