УКРАЇНЦІ У СХІДНІЙ ДІАСПОРІ У ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ ст
ЗМІСТ стор.
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Історіографія теми
РОЗДІЛ ІІ. Соціально-економічне становище українців Східної
діаспори у ХХ – початку ХХІ ст
РОЗДІЛ ІІІ. Культурно-просвітницька діяльність українців у
Східній діаспорі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми. Розбудова сучасної Соборної Незалежної Української Держави на принципах рівноправності та партнерства з іншими країнами світу передбачає врахування і використання історичного досвіду її відносин з народами, які віддавна мали з українцями тісні тривалі стосунки в різних галузях військово-політичного, соціально-економічного та культурно-релігійного буття. До їх числа безперечно належать і країни пострадянського простору, що впродовж всього періоду ХХ ст. традиційно займали важливе місце в системі еміграційних процесів українського населення. З’ясування та всебічне об’єктивне висвітлення змісту і характеру даного явища набуває сьогодні важливого науково-теоретичного та практичного значення з огляду на багатовекторний характер зовнішньої політики України на початку ХХІ ст. та її курс на співробітництво з країнами Сходу. Актуальність теми обумовлюється й тим, що по сьогоднішній день науковцями нашої держави поки що не було опубліковано цілісного, комплексного, фундаментального дослідження з даної проблематики, яка посідає важливе місце в системі, зокрема наукових та культурних стосунків з Росією та іншими країнами азіатського регіону.
Об’єктом дослідження є соціально-економічне та культурно-просвітницьке життя української діаспори Сходу, її контакти з урядом Росії, України та інших країн регіону, перспективи подальшого розвитку.
Предметом дослідження є комплекс причин, передумов та наслідків розвитку культурної діяльності східноукраїнської діаспори у досліджуваний період, характер еволюції взаємин з державними установами, їх закономірності та особливості. Предметом вивчення є також робота лідерів науково-дослідницьких центрів діаспори, їх взаємодія з іншими осередками культури країн Євро-азійського регіону, плани на покращення соціально-економічного статусу представників діаспори та ін.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1985 – 2004 рр. Нижньою межею в даному випадку є період проголошення в СРСР курсу на “Перебудову”, що дало можливість діаспорі активніше займатися культурно-просвітницькою діяльністю. Верхньою межею роботи – є час налагодження між Україною та представниками української діаспори на Сході якісно нового рівня розвитку наукових та культурно-просвітницьких відносин.
Мета дослідження полягає у об’єктивному і всебічному висвітленні історії культурно-просвітницької діяльності та соціально-економічного життя української діаспори на Сході. Об’єкт, предмет і мета визначили такі завдання дослідження:
розкрити специфіку зародження у ХХ ст. імміграційних процесів серед українського населення, визначити їх специфіку та закономірності;
висвітлити особливості еволюції соціально-економічного життя представників діаспори;
вивчити рівень культурно-просвітницької роботи діаспори у період з 1985 – 1991 рр., тобто в часи поступового занепаду та краху радянської тоталітарної системи;
охарактеризувати стан взаємовідносин та перспективи партнерства представників східноукраїнської діаспори з науково-дослідними та культурними центрами України і Росії на сучасному етапі (1991 – 2001 рр.);
Наукова новизна дипломної полягає у тому, що у ній, на основі використання широкого кола історичних праць різного характеру, вперше здійснено спробу не просто переосмислити концептуальні, вузлові моменти з даної теми, але й написати дослідження, яке б відповідало не тільки державним та науковим стандартам, але й суспільно-політичним, громадським та культурним потребам сучасності.
Теоретичне значення наукового дослідження визначається його спрямуванням на з’ясування історичної обумовленості подій, явищ та процесів під час активної культурно-просвітницької діяльності східноукраїнської діаспори. Це в майбутньому сприятиме відтворенню більш цілісної картини взаємостосунків її основних центрів з українськими осередками науки.
Практичне застосування роботи. Окремий матеріал з даної дипломної може бути використаний під час лекційних, семінарських, консультативних та факультативних занять у вузах, в ході обговорення різного роду проблемних питань на конференціях, симпозіумах, “круглих столах”, в дискусійних клубах тощо. Для студентів з’явиться можливість більш детально розкривати раніше невідомі, але важливі сторінки зв’язків українців діаспори з автохтонними жителями нашої держави під час проходження різних фахових практик (у школах, ліцеях, училищах, технікумах, коледжах, гімназіях, архівах, бібліотеках). Окремі судження дослідника можуть прислужитися фахівцям, які працюють над вивченням проблем історії етнічних меншин в Україні та українського населення за її межами, займаються характеристикою питань економічного та громадсько-культурного співробітництва нашої держави з країнами Європи і Азії; сприяють науковому обґрунтуванні розширення і поглиблення зв’язків України зі своїми сусідами та її геополітичного вибору на сучасному етапі.
Апробація результатів роботи. Основні наукові положення дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії слов’ян та звітньо-наукових студентських конференціях Прикарпатського університеті імені Василя Стефаника.
Структура дипломної роботи. В основу даного наукового дослідження покладено проблемно-хронологічний принцип, її зміст і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою самої проблеми і завданнями дослідження. Робота обсягом 73 сторінки складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ТЕМИ
Безперечно на значну увагу заслуговує розгляд джерел та історіографії проблеми, яка на даний час потребує особливо детального аналізу. Оскільки в умовах Прикарпатського університету імені Василя Стефаника тема Східної української діаспори не розроблялась, існує потреба написання відповідного матеріалу з даної теми.
Варто зауважити що в часи існування радянської тоталітарної системи подібна проблематика взагалі не розглядалась. Наукові центри Союзу та України вважали, що подібний підхід і трактування проблеми суперечить офіційним політичним вченням, а тому не може вважатися гідним для подальшого дослідження. Однак в середині – наприкінці 80-х рр. ХХ ст. ситуація кардинальним чином змінилась. Після проголошення генеральним секретарем ЦК КПРС М.С. Горбачовим курсу на “Перебудову”, у сфері історичного дослідження з’явились умови для комплексного і фундаментального вивчення етнодемографічної ситуації у різних куточках країни. На даному тлі виникли підстави детальніше дослідити національний, соціальний, культурний та навіть конфесійний склад українського населення