Резолюція констатувала, що, незважаючи на численні проблеми й труднощі, якими супроводжується процес національного відродження і в діаспорі, і в Україні, становлення світового українства як своєрідної форми соціуму, як сукупності людей з певними спільними інтересами та устремліннями, попри всі відмінності – соціальні, політичні, культурні, – попри те, що вони є громадя-нами різних країн, відбулося. Зазначено, що завершальним етапом цього становлення є відродження і структурування українських громад у країнах СНД та Балтії. Допомога діаспорі цих країн мала стати головним завданням світового українства на рубежі ХХІ ст. Важливу роль могла б тут відіграти й більш досвідчена та добре структурована західна діаспора [42, с.78].

Крім того, саме в дні роботи форуму Президентові України був надісланий від Світового конгресу українців меморандум, в якому висловлювались найбільш гострі питання, що хвилювали українську діаспору та могли бути вирішені на державному рівні. Серед порушених питань одним із найзлободенніших був переговорний процес щодо створення надійного міжнародно-правового механізму захисту українських меншин у посткомуністичних країнах [1, с.121-122].

Форум закликав використати значний інтелектуальний потенціал української діаспори для розбудови взаємовигідних економічних, політичних і культур-них зв’язків України із зарубіжними державами, утвердження українського імені, піднесення престижу України й українства в світі [1, с.125].

Делегати підкреслили, що забезпечення духовних запитів українців за кордоном має стати державною турботою України, її громадських і творчих організацій, а також інституцій та урядів тих держав, в яких живуть українці.

За результатами Форуму Президент України підписав доручення, яким зобов’язав міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, причетні до виконання Державної програми розвитку зв’язків з українською діаспорою, проаналізувати хід виконання цієї програми та вжити заходів щодо прискорення її реалізації. Дорученням передбачено, зокрема, подальше зміцнення культурних зв’язків з діаспорою – “…проведення взаємних місійних мистецьких акцій, покликаних пропагувати українську державність, сприяти поширенню об’єктивної інформації про Україну”. Було поставлено також завдання налагодити систему “…конкретної допомоги східній діаспорі у збереженні мови, розвитку національної освітньої мережі, засобів касової інформації” та “спрощення візово-го режиму для представників української діаспори” [1, с.125].

Висловлені на форумі ідеї, критичні зауваження й конкретні пропозиції дають підстави певною мірою скоригувати заходи на виконання Державної про-грами “Українська діаспора на період до 2000 р.”. Одним із важливих напрямів державної етно-політики мали стати більш конкретне співробітництво між Україною і діаспорою, а також між різними частинами самої діаспори в еконо-мічній, правовій та культурній сферах. Це мало дозволити наповнити українську присутність у сьогоднішньому світі належним змістом і, таким чином, наблизити нас до реаліза-ції ідеї цілісності українського етносу [30, с.7].

Одним із важливих напрямів поглиблення соціальної взаємодії України та діаспори був розвиток індивідуальних контактів між представниками діаспори й громадянами України. На думку експертів, для цього необхідно передусім розвивати туризм із системою пріоритетів для українців, привести його у відповідність до міжна-родних стандартів, а також вивчити можливість створення моделі суто українського туризму. Експерти вважають, що розвиток відносин у сфері індивідуальних взаємин гальмують світоглядні розходження й відчуження через тривалий брак контактів; домінування в спілкуванні з представниками діаспори матеріального інтересу з боку українців України; незадовільне організаційно-побутове забезпечення в Україні, зайві клопоти з оформленням документів на в’їзд-виїзд [1, с.122].

Розвиваючи взаємодію з діаспорою, необхідно усвідомлювати, що різні форми такої взаємодії мають неоднакову важливість для України і діаспори. Так, у заснуванні й діяльності благодійницьких фондів і спільних підприємств була більше зацікавлена Україна, ніж діаспора. Це ж стосується й спілкування представників діаспори з громадянами України, які тимчасово перебувають за кордоном (тури-стами, студентами, бізнесменами, митцями, вченими, сезонними робітниками). Поїздки за кордон громадян України є корисними, оскільки вони привозять додому набутий за рубежем економічний і технологічний досвід, нові знання [27, с.60].

Експерти вважають, що для надання зв’язкам України із західною діаспо-рою більшої системності та ефективності необхідно ближчим часом вирішити такі питання (подаються в порядку значення, якого їм надавали експерти): 1) забезпечити представникам діаспори участь і належний вплив у вирішенні питань, що стосуються її співпраці з Україною; 2) розбудувати інфраструктуру міжнародної інформаційної мережі України, зокрема відкрити її журналістські представництва в місцях найбільшого діаспорного скупчення; 3) вищому керівництву України брати безпосередню участь у розробленні спільних про-ектів, визначенні шляхів і форм ділового співробітництва з діаспорою; 4) прий-няти Верховною Радою України відповідне звернення до діаспори для її мораль-но-патріотичного заохочення; 5) ухвалити Верховною Радою України законо-давчий акт, який надавав би переваги в економічній діяльності представникам діаспори проти інших іноземних підприємців [1, с.123].

Таким чином, історія українського емігрантського руху на Схід тривала і дуже драматична. Вони пов’язана із процесами політичного, соціально-економічного, релігійного та культурного тиску на українство в межах його етнічної території. Це змушувало наш народ покидати свої землі з надією знайти притулок у віддалених територіях Росії, Казахстану, Туркменії, Таджикистану тощо. Це спричинило до чисельної втрати вітчизняного генофонду, який розсіявся по всьому світу, подекуди втрачаючи ознаки само-ідентичності, несвідомо ліквідовуючи особливості власного соціального, культурно-релігійного розвитку та національної самосвідомості. Однак, це не стало повсякденним явищем. Значна