У травні того ж року за участю федеральних та регіональних органів влади Росії пройшла загальноросійська конференція “Діаспорні народи, держава і суспільство”. На основі двох головних доповідей – міністра РФ у справах національностей і голови Конгресу національних об’єднань Росії, голови ОУР О.Руденка-Десняка – та підсумків їх обговорен-ня було ухвалено розгорнуту резолюцію, в якій йшлося, передусім, про вдоско-налення чинного законодавства в галузі міжнаціональних відносин та механіз-мів його здійснення [14, с.11].

Конструктивна позиція керівництва ОУР, координація ним своїх ініціатив з посольством України в РФ, а також тісні контакти з російськими відомствами сприяли розв’язанню низки складних проблем. Приміром, у такий спосіб були вирішені питання про надання окремого статусу та приміщення Бібліотеці української літератури в Москві, заснування Українського інституту при Мос-ковському державному відкритому педагогічному університеті тощо.

У жовтні 1997 р. в Москві відбувся другий Конгрес українців Росії. Під час його роботи було підписано угоду про співробітництво між Державним коміте-том України у справах національностей та міграції й Міністерством у справах національностей і федеративних відносин Російської Федерації, якою проде-монстровано готовність сторін сприяти забезпеченню прав національних меншин на збереження та розвиток їхньої етнічної самобутності [41, с.240].

Відповідно до пропозицій ОУР уряд Росії надавав певну фінансову підтримку розвитку культурно-освітнього життя української спільноти. Зокрема, було передбачено фінансування розробки та видання експериментального інтегрованого підручника з українознавства для українських класів у школах РФ, виготовлення українських навчально-методичних посібників, створення при Українському інституті інформаційно-аналітичного центру та ряд інших проектів.

Нещодавно зареєстровано національно-культурну автономію “Українці Росії”, яка стала третьою в цій країні юридичне оформленою на федеральному рівні національною автономією після німецької й корейської. Презентація української федеральної національно-культурної автономії відбулася за участю членів урядів України й Росії під час офіційного відкриття Культурного центру України в Москві в листопаді 1998 р. [43, с.4].

Незважаючи на такі активні і масштабні заходи щодо налагодження повноцінного правового і соціально-економічного життя українців Сходу, потребувала серйозної уваги й проблема репатріації тих українців, які бажають поверну-тися в Україну. В цьому контексті нині вивчалося питання про створення спільного українсько-російського державно-громадського фонду, який взяв би на себе тягар розв’язання житлових проблем переселенців із Росії в Україну й навпаки. Водночас ставало очевидно, що більшість російських українців залишиться в Росії, зберігаючи пошану до своєї етнічної батьківщини.

Проблемою залишалось і те, що досить широкі права етнічних спільнот, задекларовані в законодавчих актах РФ, поки що майже ніяк не позначилися на стані забезпечення головних потреб українського населення. Реалізація багатьох положень законодавства про права національних меншин гальмувалась. Матеріа-льні засоби українських громад формувалися, в основному, за рахунок член-ських внесків, прибутків від господарської діяльності, добровільних пожертв тощо. Поодинокі приклади відкриття класів з вивченням української мови як другої іноземної (в 11 середніх школах), факультативне вивчення української мови в позаурочний час (у 12 середніх школах) та часткова допомога у фінансу-ванні недільних шкіл, сприяння діяльності культурних центрів (Москва, Сочі, Омськ), надання допомоги у випуску української газети (Уфа) є радше винят-ком із правила й не розв’язують проблеми в цілому. Основна робота щодо підтримки й розвитку української культури та освіти здійснювалася фактично тільки завдяки зусиллям самих українських товариств, які й у такій ситуації не завжди знаходили розуміння з боку місцевих органів влади [41, с.310].

Після утворення України, як суб’єкта міжнаціональних відносин, рівноправного члена європейського політичного простору, її керівництво намагалося активно дотримуватись міжнародних зобов’язань щодо забезпечення прав націона-льних меншин у своїй державі, і анало-гічним чином захищати права зарубіжних українців у країнах їхнього проживання. На основі загальновизнаних норм міжнародного права, власних законів та законів країн розселення українців держава почала розвивати зв’язки з українською діаспорою, піклуватися про забезпечення її національно-культурних, освітніх, інформаційних та інших потреб як базу збереження самобутності українства, створювати необхідні умови для розширення взаємовигідного співробіт-ництва із зарубіжними українцями в різних сферах діяльності, сприяти участі української діаспори в будівництві української держави. Водночас політика щодо діаспори враховувала і те, що її представники є громадянами інших країн і май-бутнє діаспорних громад пов’язано передусім з їхньою добровільною інтеграцією в політичне та соціально-економічне життя країн проживання [25, с.11].

У становленні політики України щодо діаспори на сьогоднішній день пройдено ряд послідовних кроків, які в своїй сукупності й сформували чинне нині правове поле взаємо-відносин з діаспорними громадами, визначили головні напрями та основні зав-дання стосовно розвитку цих взаємовідносин. Найбільш повне відображення завдання налагодження зв’язків та розвитку співробітництва між Україною й українською діаспорою, створення надійного й ефективного механізму міжнародно-правового захисту інтересів зарубіжних українців, розв’язання комплексу проблем їхнього духовно-культурного життя знайшли в Державній програмі “Українська діаспора на період до 2000 р.” (далі – Програма). Вона була затверджена 22 січня 1996 р. спеціальною постановою Кабінету Міністрів України.

У преамбулі до Програми, зокрема, підкреслювалося: “Незважаючи на скрутне економічне і фінансове становище, що склалося, Україна намагається надавати українській діаспорі посильну допомогу в задово-ленні її культурно-інформаційних потреб, створенні й підтримці українських культурних центрів, підготовці культурно-освітніх фахівців, проведенні