Водночас обома сторонами було підготовлено й узгоджено проекти міждержавних угод про забезпечення прав етнічних українців та відповідної національної меншини в Україні з Білоруссю, Узбекистаном, Грузією і Казахстаном [41, с.312].

В останні роки ХХ ст. швидко почали здійснюватись заходи, покликані полегшити відвідання представниками ук-раїнської діаспори своєї історичної батьківщини. Так, за поданням Міністерства закордонних справ України уряд затвердив проект Інструкції “Про порядок оформлення віз іноземцям для перебування в Україні”, що ввійшла складовою до проекту Закону “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. Стаття №24 (“категорії віз”) цієї інструкції передбачала спеціальну візу, що видається іноземцям українського походження для відвідання України. Для них скасовувалася система запрошень, а віза має видаватися на підставі лише особистої їхньої заяви [41, с.313].

Слід зауважити, що правила згаданої інструкції вже діють.

Крім того, за дорученням Президента України Міністерство юстиції розро-било проект Закону “Про закордонного українця”, прийняття якого комплексно розв’язало цілу низку проблем, які стояли на шляху розвитку різнобічних зв’язків українців зарубіжжя з етнічною батьківщиною.

Певний прогрес спостерігається в розвитку соціально-економічного співро-бітництва з діаспорою [41, с.313], хоча воно вимагає більшої активізації, власне залучення до нього комерційних структур України та країн проживання українців. Економічне співробітництво України з діаспорою виявлялося у формі прямих інвестицій представників ділових кіл діаспори та створенні спільних “російсько-українських” підприємств. Однак ці та інші форми економічної співпраці так і не набули за перші роки незалежності значного поширення.

На думку діячів української діаспори та дотичних до проблем діаспори фахівців в Україні, експертне опитування яких було проведено 1996 р. Центром етно-соціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України, стримане ставлення більшості зарубіжних бізнесменів україн-ського походження до виходу на ринок нашої держави зумовлено насамперед “невигідністю” вкладення капіталу в Україну. Особливо перешкоджало взаємодії в цій сфері, крім загальної несприятливої ситуації в економіці України, брак належної законодавчої бази, юридичних гарантій недоторканності капіталу, корумпованість економічних структур, численні бюрократичні бар’єри на шляху зарубіжних інвестицій, а також те, що не існувало повноцінних двосторонніх угод України з державами проживання діаспорних українських громад [46].

Негативно позначилися на розвитку співробітництва в економічній сфері й відмінності в світосприй-манні та психології, що сформувалися внаслідок тривалого відокремленого розвитку українців України і діаспори в цілком відмінних соціально-еко-номічних, правових і культурних системах. Бізнесменів із середовища діаспори дивує прагнення їхніх партнерів з України негайно отримати прибуток, нехтую-чи працею на перспективу, ображає намагання “викачати” якнайбільше коштів із “братів”, мало що пропонуючи натомість. За оцінками експер-тів, організатори економічних зв’язків з боку України дуже рідко користуються можливостями зарубіжних українців для потенційного виходу на ділові кола країн їх поселення [41, с.315].

Зазначені труднощі зумовили обмеження співробітництва діаспори й України в економічній сфері переважно тими формами, які не потребують безпосередніх і численних контактів представників діаспори з громадянами України, а передбачають слідкування з невеликою кількістю людей, націле-них на взаємодію з діаспорою. Йдеться, насамперед, про заснування та діяль-ність благодійницьких фондів (найпоширеніша форма), залучення фахівців із діаспори до розроблення проектів реформування економіки, підготовки фахівців тощо [5, с.5].

Головними серед чинників, які сприяли б більшій зацікавленості зарубіжних бізнесменів українського походження у виході на український ринок, експерти вважають перехід України на приватну форму власності, динамічнішу привати-зацію, послаблення регулюючої функції держави щодо розвитку бізнесових контактів. Позитивний вплив на розвиток економічної взаємодії діаспори з Україною мали б також, на думку експертів, податкові пільги для підприємців українського походження [41, с.314].

Необхідність активізації економічного співробітництва ще раз підтвердив практичний семінар із керівниками східної діаспори та другий Всесвітній форум українців, у роботі якого взяли участь підприємці з діаспори. Під час форуму працювала окрема секція “Роль діаспори в розбудові економічних зв’язків України з державами поселення” [14, с.13].

Одним із провідних напрямів зовнішньоекономічної політики України на сучасному етапі є розвиток двосторонніх відносин із регіонами держав, СНД. Зокрема, щоб забезпечити першочергові економічні інтереси України в російсько-українських зв’язках, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України розробило проект Програми розвитку пріори-тетних напрямів торговельно-економічного співробітництва з Тюменською областю, Ханти-Мансійським і Ямало-Ненецьким автономними округами.

Велику зацікавленість у розширенні економічних зв’язків виявляють представники українських громад Казахстану, Узбекистану, країн Балтії, Грузії, Азербайджану, автономних республік Російської Феде-рації [35, с.16].

Зазначеною програмою передбачено вивчення питання про створення в Києві спеціального фонду “Українська діаспора”. Згідно із Законом України “Про благодійництво та благодійні організації”, органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть бути засновниками благодійних організацій. Таке право надається лише зацікавленим громадським організаціям. З огляду на це було запропоновано використати вже діючий громадський фонд “Українська родина” (створений за рішенням Першого Всесвітнього форуму українців), статутні положення якого схожі на функції, що їх планувалося закласти в концепцію благодійного фонду “Українська діаспора” [44, с.1].

Важливе місце в Програмі відведено, як уже відзначалося, міграційній політиці, спрямованій на створення сприятливих умов для добровільного повернення етнічних українців на батьківщину. Ця політика включає гарантії поза-квотної імміграції, відновлення чи надання українського громадян-ства, сприяння в облаштуванні, культурній та мовній адаптації переселенців тощо.

Міграційні процеси потребують постійного відстеження, ґрунтовного вив-чення й регулювання через їхній істотний вплив на соціально-економічну, етнонаціональну, політичну ситуацію в країні.