Органи державної влади та громадські організації України прагнули й прагнуть надава-ти переселенцям консультативну, організаційну та іншу допомогу, а також регу-лювати процес переселення відповідно до міжнародних норм і стандартів. Для того, щоб робити це з достатньою мірою ефективності, дуже важливо мати необхідну інформацію про потенційних іммігрантів.

Державним комітетом України у справах національностей та міграції, Міністерством внутрішніх справ України спільно з обласними державними адміністраціями було розпочато формування інформаційного банку даних про українців за кордоном і які бажають повернутися в Україну [5, с.5].

Якщо говорити про перспективи майбутнього соціально-економічного співробітництва з українцями зарубіжжя, то слід, на нашу думку, враховувати те, що в процесі реалізації подібних задумів варто враховувати тенденції, продиктовані часом та зумовлені складною соціально-економічною ситуацією в нашій державі. Частина заходів Програми, яка розроблялася понад два роки тому, потребує модифікації в нових умовах, оскільки втратила якоюсь мірою свою актуальність та масштабність.

З огляду на це за підсумками перших двох років виконання Програми Міжвідомчою координаційною радою з питань співробітництва з українською діаспорою були визначені пріоритети на 1997 – 1998 рр. Серед них на першому плані стояла допомога східній діаспорі, яка була ще недостатньо зорганізована й потребує особливої опіки з боку України та західної діаспори. У протоколах засідання Координаційної ради було зафіксовано, що під час розподілу коштів Державного бюджету, передбачених на реалізацію Програми, пріоритет-ними потрібно вважати заходи, спрямовані на задоволення культурно-освітніх та соціальних потреб українців східної діаспори [1, с.121].

Це рішення ради знайшло підтримку й схвалення під час проведення в травні І997 р. Державним комітетом України у справах національностей та міграції вже згаданого семінару керівників об’єднань східної української діаспори.

Безумовно, в перебігу подальшого виконання Програми слід буде постійно співвідносити її заходи з основними ідеями резолюції Другого Всесвітнього Форуму українців “У співпраці та єднанні увійдемо в XXI ст.”, який відбувався 20-25 серпня 1997 р. в Києві.

Форум став ще одним виявом становлення в Україні державної політики щодо зарубіжних українців. З ініціативи Української всесвітньої координаційної ради (УВКР), Державного комітету України у справах національностей та міграції і товариства “Україна” Президент України видав розпорядження про проведення форуму; уряд України профінансував основні його заходи; до забезпечення його проведення були залучені міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади; у роботі форуму взяли безпосередню участь Президент України Л.Кучма, Голова Верховної Ради України О.Мороз, Прем’єр-міністр України В.Пустовойтенко, міністри, керівники інших відомств, областей України [1, с.124].

Форум став значною подією не лише для України, але й для всього світово-го українства і пройшов під гаслом “У співпраці та єднанні увійдемо у XXI ст.”. У роботі форуму взяли участь 370 делегатів від західної та східної діаспори, 273 делегати від України, 240 гостей з країн, де діють українські громади, та понад 1500 офіційно запрошених гостей – загалом представники 46 країн світу [46].

Під час пленарного засідання було обговорено найбільш актуальні проблеми й перспективи внутрішнього життя України та її зовнішньої політики, проаналі-зовано розвиток світового українства за останні 5 років. Велике значення для оптимізації механізмів реалізації державної політики щодо української діаспори мали дискусії та конкретні пропозиції, висловлені під час проведення тематич-них секцій (“Збереження етнічної ідентичності, проблеми та перспективи роз-витку української освіти та культури”, “Роль діаспори в розбудові економічних зв’язків України з державами поселення”, “Формування інформаційного прос-тору України та українська діаспора”, “Екологія, охорона здоров’я та українська медицина”, “Досвід та перспективи наукових взаємо-обмінів між Україною та діаспорою”, “Український жіночий рух та проблеми української родини”, “Організаційно-правові засади діяльності світового українства”) та “круглих столів” (“Світове українство: політичні проблеми і завдання”, “Україна XXI ст. очима молоді”, “Духовне єднання українських церков”, “Національна безпека України та роль її Збройних сил”, “Українська мова в колі світових мов”, “Сьогоднішні проблеми українських часописів”, “Проблеми створення енциклопедії сучасної України”, “Українська діаспора та український спорт”, “Взаємодія і взаємодопомога благодійних організацій українців у світі”) [41, с.315].

На секціях та “круглих столах” виступили з доповідями близько 90 осіб, у дискусіях взяли участь понад 700 учасників і гостей форуму. 22 серпня учас-ники форуму були присутні на урочистому засіданні, присвяченому шостій річниці незалежності України.

Форум затвердив новий склад Української Всесвітньої Координаційної Ради. До неї ввійшло 45 осіб – від України, західної та східної діаспори. Головою УВКР було пере-обрано І.Драча, заступниками голови обрали М.Жулинського, П.Мовчана, Д.Ціпивника, О.Бризгун-Соколик, О.Гаркавця. Ще одне місце заступника голови УВКР було зарезервовано для майбутнього Голови Об’єд-нання українців Росії, вибори якого мали відбутися на другому Конгресі українців Росії у жовтні того ж року в Москві (головою ОУР було пере-обрано О.Руденко-Десняка) [41, с.315-316].

24 серпня учасники форуму взяли участь у святкових заходах з нагоди шостої річниці незалежності України, а 25-28 серпня частина з них відвідала Донецьку, Дніпропетровську, Харківську, Львівську, Житомирську, Полтавську, Черкаську, Чернівецьку, Чернігівську, Одеську області, а також м. Севастополь [41, с.316].

На форумі було відзначено велику заслугу української діаспори в утворенні незалежної України, її міжнародному визнанні та стабілізації в системі геополітичних відносин, що засвідчило завершення в кінці XX ст. певного етапу в розвитку світового українства. Делегати й учасники