Видавнича робота “Просвіти” цим не обмежилася. Було звернено увагу на книжки для народних шкіл також чистою народною мовою.

В 1880 році було створено тимчасову комісію експертів і чинов-ників з метою вивчення стану гімназій в Австрії та опрацювання про-екту змін у системі гімназійної освіти. І. Франко відзначає, що вона дійшла висновку, що “гімназії австрійські добрі і не потребують ос-новної реформи...”. Далі він пише: “Думаємо затим, що велика, послідня пора у нас прийнятися серйозно за пізнання і критику наших середніх і вищих шкіл і спільною працею всіх милуючих свобідну і широку освіту прокладати дорогу до направи і зміни теперішньої їх системи, давно вже незгідної з духом і потребами нашого часу. На-рікання на “переобтяження” учеників духовою працею в тих закла-дах, на занедбання розвою фізичного попри розвою умисловім, а на-віть прихопцевим ліченням поодиноких нездорових симптомів, – як того зробила преславна вищезгадана анкета гімназіальна, – тут лиху не поможеться. Треба, конечно, дійти до його кореня, до самої тепер обов’язуючої системи наукової, треба перебудувати і переписати цілу перестарілу будову відповідно до сучасних потреб і змагань свобідного людського духу, щоб наші середні наукові заклади не були позорищем цілого образованого світу, не служили взірцями для реак-ційних заграничних обскурантів, котрі після них беруть в своїм краї затемнювати голови і обезсилювати будучуся мисль у свого під-ростаючого покоління" [38].

Комісія не сприяла своїми висновками до пошуку шляхів покра-щання гімназійної освіти. Галицька школа мала завданням і надалі виховувати бездушних, апатичних осіб, у яких відсутні навики твор-чості й самодіяльності. Вчителям заборонялося використовувати такі педагогічні методи, які б формували в учнів уміння самостійно мис-лити, оцінювати події та явища навколишнього життя. У звіті комісії містилися прямі застереження проти формування в молоді критич-ного духу, проти відкриття для неї “далеких перспектив” тощо.

Діяльність “Українського Педагогічного товариства”.

Пожвавленню боротьби інтелігенції краю за українську школу сприяло створене стараннями “Просвіти” 6 серпня 1881 року “Руське Педагогічне товариство”. Створення цього товариства дозволило “Просвіті” передати йому справи шкільництва. Так зародилась перша ластівка “Рідної школи”. Головними завданнями Товариства було: “а) Промишляти над потребами руського народа на полі шкіл народ-них, середніх, вищих, займатися основанєм руських (українських) шкіл і піддержувати всякі справи виховання публічного і домашнього на основі матерного язика; б) подавати членам поміч так моральну яко і матеріальну”. У 1926 році Товариство стало називатися “Рідна школа – Українське Педагогічне товариство”. Товариство також займалося видавничою діяльністю, видаючи журнали “Учитель” (1889 – 1914) та “Рідна школа” (1927 – 1939), “Дзвінок” (1892 –1914), дитячу літературу, шкільні підручники, щорічні календарі тощо.

На першому етапі, що охоплює 1881 – 1906 роки, Товариство займалося матеріальними справами вчительства, допомоговим фон-дом (“Взаїмною поміччю”), бурсами, заходами щодо включення жіноцтва в процес виховання свідомої української молоді.

Великою метою “Рідної школи” було старання задовольнити всі потреби українського народу у вихованні молоді, об’єднати зусилля всього народу для досягнення цієї мети.

Зростання числа учнів–українців поставило питання про відкрит-тя нових середніх шкіл. Хоч темпи їх розвитку, порівняно з попе-реднім періодом, значно зросли, але засновувалась лише 1 українська державна середня школа при відкритті 11 польських державних се-редніх шкіл. І це незважаючи на те, що українці вимагали відкриття шкіл і від віденського уряду, і від галицького сейму. Інколи доходило і до крайніх заходів. Наприклад, українці Станіслава боролися за від-криття державної української гімназії протягом кількох років. Дійшло до того, що в жовтні 1903 року українські сеймові посли склали свої мандати і покинули сейм. Відповідну заяву в цій справі виголосив тоді голова українського клубу доктор Євген Олесницький. Лише під тиском віденського уряду галицьке намісництво дало згоду на ство-рення гімназії 1 вересня 1905 року. В її першому класі було 140 учнів. Повною восьмикласною гімназія стала в 1912/13 шкільному році. До речі, з 140 учнів першого класу дійшли до випуску лише 26, які в червні 1913 року склали “матуру”, з них 11 — з відзнакою.

У боротьбі за освіту українці засновують 4 приватні гімназії в Копиченцях, Яворові (1908 рік), Городенці, Рогатині (1909 рік). Тут же, з відома і при підтримці крайової шкільної ради, створюються польсько–єврейські комітети і для конкуренції з українськими приватними гімназіями закладають польські приватні, які в основному утримувалися публічними фондами (місцевих громад і повітів) в Чорткові, Яворові (1908 рік), Борщеві, Кутах і Рогатині (1909/10 шкільний рік). І це незважаючи на те, що 60 – 80 відсотків населення в цих місцевостях становили українці. Польські гімназії в українських місцевостях були оплотом полонізації молоді. Так, у польській приватній гімназії в Борщеві українську мову навіть не бу-ло введено в навчальний план. Учнів тут виховували в польському дусі: відзначали пам’ятні для поляків дати, проводили вечори, на яких вшановували діячів польської культури, і т. п.

Стримування росту українських шкіл привело до того, що майже половина українців – учнів середніх шкіл – була змушена навчатися в польських середніх школах, де інколи становила більшість. Так, у польській гімназії в Сокалі в кінці 1910/11 навчального року із 231 учня 125 було українців, 90 поляків і 16 євреїв. Одна середня держав-на школа в 1910 році в Галичині припадала на 675140 українців, а одна польська — на