Одним із способів, як не допустити закладання українських гім-назій і притому зупинити ріст української інтелігенції, було масове превалювання при класифікації українських учнів у тих східно–галицьких польських гімназіях, де кількість українських учнів дохо-дила до такого числа, що могла б послужити підставою для створення української гімназії. Для прикладу візьмемо дані по Дрогобичу (національна статистика Дрогобицького повіту: 68,71 відсотка українців, 22,36 – поляків, 8,89 – німців), де в 1903/04 році було 126 учнів–українців. В тій гімназії з записаних у 1899 році до першого класу 46 українців дійшло в 1905 році до сьомого класу 3; в 1905 до шостого класу – 2; із записаних у 1901 році 30 дійшло до п’ятого класу у 1905 році 3; із записаних у 1902 році 33 українців дійшло в 1905 році до четвертого класу 12; із записаних у 1903 році 31 дійшло до третього класу в 1905 році 4 учня [39].

Щоб забезпечити поширення полонізації шкільництва і протис-тояти вимогам українців на середню освіту, крайова шкільна рада старалася про те, щоб польські приватні школи дістали якнайшвидше право публічності і були перетворені на державні школи. Таким чи-ном, ставало неможливим відкрити в цих місцевостях українські дер-жавні школи. Було вирішено, що українську середню школу не мож-на відкривати в тих містах, де нема польської середньої школи, щоб діти римо–католиків не ходили до української школи.

Щоб узаконити протистояння вимогам українців на свою середню школу, Міністерство освіти в 1909 році затверджує план утраквістичної (двомовної) гімназії, хоч проти такого плану різко виступали педагоги в зв’язку з нерозробленістю мовних і педагогічних проблем. Відразу було передбачено перетворити на утраквістичні приватні польські гімназії в Рогатині та Яворові, щоб перевести їх в державні й закрити українцям шлях до боротьби за державну українську гімназію.

Запровадження утраквізму призвело до приниження української мови в навчальних закладах. Так, у Бережанській утраквістичній гім-назії викладання велося українською мовою (крім релігії та української мови) в першому класі 7 годин з 28 тижневих, в четвер-тому – 11 із 33, в шостому – 9 із 33 тижневих годин [40].

У 1908 році міністерство освіти Австрії склало анкету, присвяче-ну середньому шкільництву, в якій була інструкція про реформу шкільництва середнього.

Реформа передбачала збільшення автономної шкільної ради, по-дання свободи учителям в ініціативі зміни програм, тактики і методики роботи з молоддю. Інструкція відміняла педагогічний спосіб оцінювання учнів через так звані “стопні”, усувала одну з найгірших вад тогочасної системи, яка дозволяла виключати учня з навчального закладу з причин його загального рівня інтелектуального розвитку. До мінімуму реформа спрощувала екзамен зрілості (бо екзаменів “з класу в клас” в Австрії давно вже не було), змінювала систему і мето-ди навчання, давала дорогу до здобуття молоддю знань не шляхом запам’ятовування, а дослідним та евристичним у предметах природ-ничих, шляхом “розумування” в науках філологічно–історичних.

Міністерські реформи знайшли використання в новій шкільній раді та серед учительських сил у Галичині. Впроваджено ряд реформ у викладанні мови та історії, зменшено надмірну кількість годин з викладання філології, апробовано і пов’язано зі шкільним життям працю учнівських наукових гуртків, учням дозволено формування так званих “гмін шкільних”, яким віддано право на деякий нагляд за карністю і моральністю в навчальних закладах.

У 1911/12 шкільному році в Галичині було 87 чоловічих середніх шкіл (56 державних гімназій, 17 приватних з правом людності, 14 державних реальних шкіл), у тому числі в Східній Галичині 56 се-редніх шкіл. У 7 середніх школах навчання здійснювалося україн-ською мовою (5 державних і 2 приватні гімназії), в 76 – польською, в одній німецькою і три приватні гімназії були утраквістичними (польсько–українськими). Крім цього, без права прилюдності було 18 приватних курсів і гімназій, в тому числі 7 українських гімназій та 11 польських курсів і гімназій.

У 1909/10 шкільному році в Галичині було також 12 жіночих ліцеїв, у тому числі один український (в Перемишлі), 10 польських та один німецький.

У 1910/11 шкільному році в краї працювало 15 приватних жіно-чих гімназій з правом прилюдності (державних жіночих гімназій Ав-стрія не мала), в тому числі одна українська (Сестер Василіянок у Львові). Крім цього, без права прилюдності в 1911/12 шкільному році було 9 польських жіночих приватних гімназій.

Таке співвідношення числа українських і польських середніх шкіл привело до того, що більша частина української молоді виму-шена була вчитися у польських школах, а по–друге, уряд гальмував підготовку української інтелігенції, що негативно відбивалося на політичному становищі українців. Під цим поглядом велике збіль-шення числа українських шкіл в 1909/10 шкільному році є не тільки свідченням про зростання бажання до освіти, а й свідченням про прагнення ополячення українського населення через польські гім-назії, які було засновано в українських повітах.

Наприкінці 1910 року у всіх галицьких державних гімназіях нав-чалося 22,4 відсотка українців, 76,7 відсотка поляків (усіх учнів було 28280). У реальних школах навчалося 7,1 відсотка українців, 91,2 від-сотка поляків (усіх учнів було 3564). В українських державних гім-назіях навчалося 3339 учнів.

В усіх галицьких державних і приватних середніх школах було 33207 учнів, у тому числі 20,5 відсотка українців, 78,7 відсотка поля-ків, а в східно–галицьких державних неукраїнських гімназіях навчало-ся 16133 учнів, з них 2868 українців (17,7 відсотка).

У