Стараннями шкільного Союзу було організовано розгалужену ме-режу навчальних закладів. У 1910 році Союз мав шість приватних се-редніх шкіл: п’ять гімназій (Городенка, Збараж, Копичинці, Рогатин і Яворів) і одну реальну гімназію в Буську. У них навчалися 831 учень і 40 приватистів. їх навчали 44 штатних учителі та 4 учителі для викла-дання надобов’язкових предметів. У 1911/12 шкільному році створено приватну гімназію в Чорткові. Число учнів зросло до 1338, а вчителів – до 60 [62]. У наступні роки Союз мав 16 народних шкіл, 8 гімназій та 2 учительські семінарії.

Активність і число пожертвувань, з якими відгукнулась галицька спільнота на створення Союзу, були свідченням того, що в свідомості українців краю утвердилась думка про те, що без освіти і школи не-можливе національно–культурне відродження, що саме через розви-ток шкільництва лежить шлях до національної свободи.

Однак створення Краєвого Шкільного Союзу було також ще од-ним свідченням того, що в українців Галичини бракує єдності в бо-ротьбі за свої права і свободи. Українське Педагогічне товариство з самого початку побачило в Союзі свого конкурента і ніколи не деле-гувало туди своїм представником голову товариства, а коли М. Грушевський перестав виконувати обов’язки голови Союзу, товариство, знехтувавши планами централізації управління, перебрало в свої руки керівництво приватними народними школами і навіть виступало проти державних субсидій приватним закладам, які стояли поза товари-ством. Це призвело до згортання діяльності Союзу в краї і, безумов-но, не принесло користі справі розвитку національного шкільництва.

Життя вимагало великої роботи по вихованню населення краю та активізації боротьби за свою школу. Але громадські організації, і в тому числі найбільш популярне в Галичині товариство “Просвіта”, не могли вирішити багатьох важливих питань, бо її організації “притягали головно старших людей, а молоді ж гуртувалися при них, та не знаходили тамки крім корму духовного ще й чогось для своїх молодих сил. А звісно, молодий розвиваючийся організм потребує не лише книжки, а потребує також може і більше руху–забави”.

Освітня діяльність молодіжних організацій (“Сокіл”, “Січ”, “Пласт”).

Життя вимагало створення окремих молодіжних організацій, які б сприяли відродженню сил народу, його національної самосвідо-мості, утвердженню в його свідомості “державницької ідеї”. Через мо-лодіжні організації “Сокіл”, “Січ“, “Пласт” інтелігенція Галичини нама-галася сформувати новий тип українського характеру, основними ри-сами якого б були фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока мораль-ність. Молодіжні організації були також одним із шляхів поєднання виховних традицій українців з вимогами того часу, збереження мови, історії і культури краю [63]. Вони мали добре розроблену систему ви-ховання молоді, використовували різноманітні форми виховної робо-ти. Наприклад, у роботі “Сокола” (створений у 1894 році) однією з найбільш впливових форм роботи були Сокільські свята, які почи-наючи з 1907 року стали найбільш масовими і проводилися щорічно в повітових містах, а в 1911 та. 1914 роках відбулися крайові Со-кільські свята у Львові. В національних одностроях, на конях і пішо, стрункими рядами марширували “соколи” вулицями міста, а після польової Служби Божої на майдані показували свою майстерність, вправляючись у масових фізичних вправах і спортивних іграх.

На таких святах були присутні тисячі людей. В умовах пересліду-вання української мови і культури з боку австрійського уряду та польської урядової шляхти такі відкриті виступи в національному дусі сприяли зміцненню віри народних мас у власні сили. Центральною організацією серед “Соколів” стала Львівська (Сокіл–Батько).

Найбільшого розвитку товариство досягло в 1908 –1914 роках. У 1912 –1914 роках при сокільських товариствах організовувались стрілецькі курені. У 1914 році існувало 974 осередки “Сокола–Батька”, які об’єднували 3277 членів. Також діяло в цей час 305 Січей Сокола–Батька.

Великою популярністю серед населення Східної Галичини кори-стувалося молодіжне товариство “Січ”, засноване доктором К. Трильовським у 1900 році. На червень 1914 року товариство мало 916 осередків, що об’єднували понад ЗО тисяч членів. У 1912 році са-мостійні січі об’єдналися в Український Січовий Союз.

Якщо “Соколи” й “Січ” залучали до своїх рядів здебільшого уже зрілу молодь, то “Пласт” починав свою виховну роботу з дітьми шкільного віку, що було дуже важливим тому, що, по–перше, саме в цьому періоді у дітей і підлітків формуються основи як власного, так і національного характеру, а, по–друге, як австрійська, так і пізніше польська школи отруювали дитячі душі чужою мовою, історією, куль-турою, намагалися денаціоналізувати її.

Основна пластова мета полягала у: “а) вихованні характеру й ду-ху; б) опануванні ремесла й інших занять, які можуть придатися в житті; в) у службі для Вітчизни: пожарництво, перша поміч, самаринська служба, веслярство, рятівництво й інші види публічної служби; г) фізичне здоров’я через заохоту до руху на вільному воздусі і до дбайливости про своє тіло”.

Виховання в “Пласті” було безперервним, починаючи від восьми років і до самої смерті пластуна. Всіх членів організації поділяли на чотири вікові групи, що створювало умови для планомірної виховної роботи з урахуванням їх вікових особливостей.

Завдяки діяльності молодіжних організацій українська націо-нально–державницька думка захопила найкращу частину української молоді в Галичині. Ідея революційного українського війська, яке до-поможе здобути державність, спонукала до заснування молодіжних організацій на території всього краю. Таким чином, йшла підготовка національних воїнів, готових до боротьби за незалежність України.

Щоб зацікавити військовими справами своїх членів, товариства “Січ” і “Сокіл” почали формувати відділи січових і сокільських стрільців. Найбільшої уваги стрілецьким товариствам надавав