Реальні училища | 11 | 8 | 7

Жіночі гімназії і прогімназії | 43 | 30 | 6

Міські училища | 49 | 29 | 25

Початкові училища | 3079 | 2760 | 1689

Наведені цифри дають підставу стверджувати, що зрушення, які відбулися в освітній сфері за аналізований період, були незначними і не змінили самої суті антинародної освітньої політики царизму; ос-вітні реформи запроваджувалися в життя повільно, мережа середніх закладів була надто обмеженою, що зумовлювало дальше відставання Росії, за розвитком освіти, від країн Європи.

2.3. Вища освіта.

У попередньому розділі вказувалось, що створені в Україні університети, їх викладачі та студенти піддавалися всіляким утискам з боку царського уряду. Деяке полегшення для університетів настало лише після вступу на престол царя Олександра II: у 1856 році від-новлено відрядження професорів для наукової роботи за кордон, що було заборонено з 1848 року, відновлено кафедри філософії та дер-жавного права; у 1861 році відмічено вимогу про обов’язковий сту-дентський одяг і т. д.

Суспільні потреби зумовили відкриття у 1864 році так званого Новоросійського університету в Одесі. У 1990 році його доповнено ме-дичним факультетом.

Прийнятий 18 червня 1863 року новий університетський статут відновлював університетську автономію: передбачено виборність рек-тора і деканів; університет дістав право судити студентів за їх про-ступки в стінах університету; професорська рада дістала виключне право присвоювати наукові ступені; факультети дістали право цензу-ри праць своїх працівників; влада куратора шкільного округу обмежу-валася загальним наглядом за діяльністю університету.

Однак уже після прийняття статуту почалися утиски викладачів і студентів. Наприклад, у 1866 році за підозрою про належність до партії українофілів, а також сепаратизм, висловлений у статтях “Земство і місцевий елемент у навчанні” та ”Про педагогічне значення малоросійської мови”, був звільнений з посади доцента Київсько-го університету М. Драгоманов.

На початку 70-х років Міністерство освіти розпочало підготовку до зміни статуту, намагаючись посилити контроль за діяльністю університетів та поведінкою студентів. Приводом для прискорення роботи над проектом нового університетського статуту була хвиля студентських заколотів, яка розпочалася у Київському університеті 14 березня 1878 року й охопила всі університети майже за рік. За рішенням університетського суду за участь у заколоті 49 студентів бу-ло виключено на три роки з “вовчим білетом”, 75 – на два роки, 10 – на один рік, а 8 студентам оголошено сувору догану.

Затверджений 13 серпня 1884 року Олександром новий університетський статут повністю підпорядковував університети Міністерству освіти, яке дістало виключне право призначати ректорів і професорів, затверджувати програми навчальних курсів тощо. Універ-ситетам навіть не дозволялося вносити зміни в програми. Статутом вперше запроваджено лекційну платню студентів на користь профе-сорів (крім плати за навчання), скасовано доцентуру тощо.

Оголошення статуту викликало бурхливий протест. З цієї причи-ни студенти Київського університету під час святкування 50-річного ювілею університету освистали обер-прокурора Найсвятішого Синоду К. Победоносцева та куратора шкільного округу Голубцова, вимазали дьогтем двері в будинку ректора професора Ренненкампфа і пройшли урочистим походом разом із тисячним натовпом Хрещатиком і Володимирською вулицею. За цей протест всіх студентів виключено з університету, а університет закрито на півроку [1].

Та студентські заколоти не припинялися. У 1887 році на знак протесту проти підвищення платні за навчання з 5 до 25 крб. за се-местр знову відбулися заколоти студентів. Харківський університет було тимчасово закрито, 43 студента виключено (всього в універси-теті налічувалося 1382 студенти).

Уряд реагував на студентські протести посиленням репресій. 29 липня 1899 року міністр освіти П. Боголєпов видав розпорядження про віддання студентів, замішаних у заколотах, на військову службу; 183 студента Київського університету відправлено до війська.

Початок XX ст. характерний загостренням боротьби студентів. Розпочаті весною 1901 року виступи в Харківському університеті закінчилися у 1905 році загальним страйком. При цьому активними бу-ли не лише учасники українського та революційно-демократичного руху. Деякі професори університету були ініціаторами та активними учасниками місцевого відділу чорносотенного товариства “Русское Собрание” та реакційного часопису “Мирный трудъ”.

У результаті активних виступів студентів і професорів уряд зму-шений був піти на певні поступки. З осені 1907 року в Київському університеті почав викладати історію нової української літератури професор Андрій Лобода, а професор Володимир Перетц – прак-тичні заняття з української літератури до XIX ст. В Харківському університеті також з осені 1907 року почав викладати курс україн-ської народної словесності професор Микола Сумцов, професор Ми-хайло Халанський – курс історії української мови, професор Дмитро Багалій – курс історії України. В Одеському університеті приват–доцент Олександр Грушевський навесні 1907 року розпочав курс історії України українською мовою. Але з наступом реакції Міністерство освіти заборонило всі ці виклади [1].

Взагалі на початку XX ст. у боротьбу за мову викладання вклю-чилися і земства, і широка громадськість. У 1900 році домагаються викладання українською мовою в школі Полтавські та Чернігівські губернські земські і Борзеньські повітові (на Чернігівщині) збори, в 1901 році агрономічний з’їзд у Москві і з’їзд у справах домашнього промислу в Полтаві, в 1902 році низка так званих “комітетів про по-треби сільськогосподарської промисловості”, в 1903 році – технічний з’їзд у Петербурзі, в 1905 році Полтавська міська рада звертається з проханням навчати учнів українською мовою в школі ім. І.П. Котля-ревського, а Одеська вимагає скасування всіх обмежень українського слова. В 1904 – 1905 роках українці збирають сотні тисяч підписів під петиціями про “потреби української школи”, “потреби українського слова” і т. п. [19].

Активно боролися за навчання дітей рідною мовою і вчителі. Так, відвідувачі учительських курсів, що працювали в Києві в 1906 році,