в прийнятій резолюції про українську школу вимагали, щоб усе навчання в школі й в учительських семінаріях велося рідною мовою, а для вчителів, які вже працюють у школі, були організовані курси української мови, літератури та історії. В резолюції ставилась вимога щодо поступового переходу до навчання українською мовою у се-редніх і вищих навчальних закладах України [20].
Створювалися деякі можливості й для здобуття вищої освіти жінками. У Києві в 1906/1907 навчальному році відкрито вищі жіночі курси, які мали історико–філологічний, фізико–математичний, а зго-дом правничий, медичний та економіко–комерційний відділі. У 1912 році тут навчалося 2450 студенток. У 1907 році відкрито вищі жіночі курси в Харкові з правничим, історико–філологічним і фізико–математичним відділами. У 1912 році тут навчалось 800 студенток. Відкриті у 1906 році в Одесі вищі жіночі курси мали у 1912 році на історико–філологічному, фізико–математичному, правничому та ме-дичному відділах 685 студенток. Крім цього, у 1905 році у Києві відкрито приватні вищі жіночі курси Жекуліної, де у 1910/11 нав-чальному році перебувало 92 студентки. Термін навчання тут був чо-тири роки.
Станом на 1915 рік в Україні діяли такі вищі професійні школи:
Жіночий медичний інститут у Харкові (відкритий у 1910 році Харківським медичним товариством.
Жіночий медичний інститут у Києві.
Жіночий медичний інститут в Одесі.
Педагогічні Фребелівські курси в Харкові.
Педагогічний Фребелівський інститут у Києві.
Історико–філологічний інститут у Ніжині.
Комерційний інститут у Києві.
Комерційний інститут у Харкові.
Сільськогосподарський інститут у Харкові.
Політехнічний інститут у Києві.
Жіночий політехнічний інститут у Харкові.
Технологічний інститут у Харкові.
Гірничий інститут у Катеринославі.
Ветеринарний інститут у Харкові.
Консерваторія в Києві.
Консерваторія в Одесі.
Перед 1917 роком в Україні діяло також 125 середніх і 534 ниж-чих професійних шкіл різних типів.
Середні професійні школи:
Учительські інститути 8
Духовні семінарії 9
Дівочі єпархіальні школи 15
Комерційні школи 66
Сільськогосподарські школи 6
Технічні 10
Мистецькі 11
Нижчі професійні школи:
Учительські семінарії 33
Духовні школи 30
Ремісничі 225
Сільськогосподарські 54
Індустріально–технічні 144
Торговельно–промислові 21
Фельдшерські та акушерсько–фельдшерські 16
Мистецькі 11
Як і університети, професійні школи у 1906 – 1907 роках домага-лися запровадження українознавчих предметів та навчання україн-ською мовою. Насамперед вивчення різних предметів українською мовою було запроваджено в музично–драматичній школі Миколи Лисенка в Києві, в малярській школі В. Розводського в Кам’янці на Поділлі. У часописах публікувалися петиції учнів з різних шкіл з ви-могою навчання рідною мовою. Однак вони мали лише один на-слідок — пробуджували національну свідомість учнівської молоді, го-тували її до усвідомлення потреби будувати власну державу.
2.4. Дошкільне виховання.
Інтенсивний розвиток капіталізму і пов’язаний з ним поділ праці, залучення жінок до суспільного виробництва викликали по-требу в створенні дошкільних виховних закладів.
За даним С. Сірополка, у 1839 році в Полтаві було відкрито при-тулок, куди безплатно приймали дітей від трьох років. У цьому при-тулку діти перебували від 7–ї години ранку до 9–ї години вечора, а взимку – від 7–ї години ранку до 8–ї години вечора.
Як стверджує Л.В. Лохвицька на підставі вивчення матеріалів Центрального державного історичного архіву України, першу спробу організувати в Україні навчальний дошкільний заклад зробила 1858 року дружина редактора газети “Киевские губерниальные ведомости” Є.І. Чернишова. Збереглося її звернення до М.І. Пирогова, який був тоді попечителем Київського шкільного округу. У проханні викладе-но цілісний погляд на організацію і зміст системи виховання малят. Цей заклад призначався для дітей привілейованих класів.
Дослідники вважають, що перший український дитячий садок у Києві було організовано у 1871 році сестрами Ліндфорс – Марією і 15–річною Софією (згодом Русовою). Тут виховувалися в основному діти інтелігенції. У 1872 році садок отримав нове приміщення, де бу-ли умови для проведення свят і театральних вистав [21].
Сама Софія Русова в статті “Колись і тепер”, опублікованій в укладеному (1927 р.) за редакцією К. Малицької збірнику під назвою “В 25 роковини української захоронки”, присвяченому 25–річчю від-криття першого постійно діючого дошкільного закладу у Львові, так писала про цей садок: “Ідея дошкільного виховання дуже поволі реа-лізувалася у нас на Вкраїні та й реалізувалася вона проти усіх психо-логічних і педагогічних вимог не на рідній мові дітей, а на державній російській. Перший дитячий сад був відкритий в Києві в 1872 році сестрами Ліндфорс. Український елемент у ньому був лише в ук-раїнських піснях, які проводила жінка Миколи Віталійовича Лисенка (Ольга Олександрівна Лисенко), та в тих казках, що на перемінках оповідала дітям маленька дочка Старицького Маня. Оповідала і справжні народні українські казки, а ще більш своєї власної твор-чості, повні буйної фантазії, якими вона захоплювала своїх маленьких слухачів та слухачок, що не спускали з неї очей. Діти були з кругів професорів–росіян і так званих малоросів, і нікому й на думку не приходило, щоби можна було в Києві вести цю дитячу установу на українській мові. Пізніше ця справа цілком перейшла в руки росіян – баронеси Беллінггаузен, пані Лубенець і других” [22]. Отже, назва-ний садок справді був першим, але не українським.
З 1882 до 1889 року у Києві працював дитячий приватний садок, відкритий К.Д. Безменовою, яка вважала дитячий садок елементар-ною школою, де корисне і серйозне має йти рука в руку з приємним і цікавим для дитячого віку. Тут виховувалися діти від 5 до 7 років.
Керуючись прагненням допомогти у вихованні дітей робітників, представники прогресивної інтелігенції організували в Києві у 1874 році Товариство денних притулків для дітей робітничого класу, у п’яти закладах якого в 1899 році перебувало 375 дітей віком від 2 до 10 років.
Поступово дошкільні заклади почали створювати в інших містах. Так, у 1896 році у Миколаєві діяв