З 90–х років під час літніх робіт дитячі ясла (захоронки) почали відкривати земства. Наприклад, Полтавське губерніальне земство, яке відкривало ясла починаючи з 1897 року, у 1902 році мало 151 захоронку.

На початку XX ст. у Києві, Житомирі, Одесі, Севастополі, Мико-лаєві, Харкові з’явились громадські об’єднання, які метою своєї діяльності ставили розширення мережі дошкільних закладів для дітей робітничого класу.

Важливу роль у розвитку теорії та практики дошкільного вихо-вання відіграло створене у 1908 році товариство трудової допомоги інтелігентним жінкам, за яким пізніше закріпилася назва Фребелівського. Відповідно до статуту, в 1908 – 1909 роках товариство відкрило педагогічний Фребелівський інститут для підготовки вихователів, де водночас функціонували річні курси по підготовці досвідчених догля-дальниць; дитячий садок, початкову школу, дитячий притулок, пе-дагогічну амбулаторію. В сучасному розумінні це був прообраз науко-вого педагогічного комплексу. Ще до нього (з 1905 р.) у Києві функ-ціонувала школа нянь, яка мала на меті підготовку помічниць доглядальниць дитсадків і прирівнювалась до училищ 3–го розряду.

Пропаганді ідей дошкільного виховання, дитячих народних садків, поширенню досвіду їх роботи, підвищенню науково–методич-ного рівня педагогів сприяло видання протягом 1911–1916 років пе-дагогічного журналу “Дошкольное воспитание”, що був призначений Для матерів і вихователів. Реалізації цих же завдань сприяла проведена у 1907 році виставка “Дошкільне виховання”, на якій були вистав-лені іграшки, малюнки, картини, книги для дитячого читання. Вис-тавка мала два відділи: у першому, який присвячувався вихованню дітей у сім’ї, виставлялися обладнання дитячої кімнати, набір ігра-шок, ігор, забав, а також дитячі роботи. Другий відділ експонував все необхідне для виховання дітей в дошкільному закладі: матеріал для ігор і занять, наочні посібники, малюнки, ліплення, бібліотеку для дітей і вихователів тощо. На виставці також були представлені експо-нати від зарубіжних організацій: від Песталлоці–Фребелівського бу-динку в Берліні, від Емілії Науман із Швейцарії. Відгукнулись на за-прошення взяти участь у виставці і дошкільні заклади та громадські організації з Росії.

Аналіз досліджень у галузі історії дошкільного виховання на Ук-раїні дає підстави зробити висновок про те, що в кінці XIX – на по-чатку XX ст. незначна частина української інтелігенції намагалася організувати заклади дошкільного виховання, відкривала приватні дошкільні заклади, дбала про підготовку спеціалістів з дошкільного виховання. Але дошкільних закладів було дуже мало, вони охоплюва-ли незначну частину міських дітей. Єдиною формою дошкільного ви-ховання селянських дітей були заклади (ясла, сади, захистки, захоронки), що працювали під час жнив.

Низький рівень розвитку дошкільного виховання пояснюється небажанням уряду займатися освітою і вихованням українських дітей, відмовою виділяти кошти на цю справу. Недаремно “міністерство просвєщєнія” у народі називали “міністерством помрачєнія” [1].

2.5. Недільні школи.

Важливу роль в освіті дорослого населення України відіграли не-дільні школи, що були створені представниками прогресивної інте-лігенції. Першу таку школу було відкрито в Києві 11 жовтня 1859 року. У 1860 році недільних шкіл уже було 68, а в 1862 році їх кількість до-ходила до 111 [23]. До викладання в них залучали студентів представ-ників української інтелігенції. В одній з таких шкіл працював Ми-хайло Драгоманов. (Український буквар для недільних шкіл, що по-бачив світ лише у 1899 р. як додаток до “Киевской старины”, під-готував Олександр Потебня.)

Перші недільні школи здобули велику популярність серед народ-них мас і викликали незадоволення царського уряду. Тому розпоряд-женням царя від 10 червня 1862 року вони були закриті. Але вже в 1864 році під тиском демократичних сил уряд мусив дати дозвіл на відкриття цих шкіл. Вони узаконювалися “Положенням про почат-кові училища” від 14 липня 1864 року.

Найбільш відомою серед недільних шкіл була Харківська недільна школа X. Алчевської, що діяла з 1862 року. Після заборони недільних шкіл ця школа працювала в домі Алчевської нелегально і лише у 1870 році була офіційно відкрита. Спочатку в ній працювали три учителі, а в 1900/1901 навчальному році їх число зросло до 82 [24]. Вчителі цієї школи весь час працювали без будь–якої винагороди.

За 57 років діяльності Харківської недільної школи в ній здобули освіту понад 17000 жінок. У цій школі розроблено чітку методику навчання дорослих, вироблено програми з усіх навчальних предметів, створено перші навчальні посібники. Силами педагогів школи підготовлено покажчик книг для народного і дитячого читання (“Що читати” народові?”), який містив рецензії та анотації вчителів, а також відгуки читачів.

Перший том видано у 1884 році, другий – у 1889, третій – у 1906 році.

У книзі “Що читати народові?” містилось рекомендаційне аноту-вання творів Т. Шевченка, І. Котляревського, Г. Квітки–Основ’яненка, І. Франка, Ю. Федьковича, П. Грабовського, Лесі Українки та інших [24].

У 1899 – 1900 роках здійснено перше видання посібника “Книги дорослих”, який майже щороку видавався протягом двох десятиріч.

X. Алчевська тісно спілкувалася з професорами Харківського університету О. Потебнею, Д. Багалієм, М. Сумцовим, педагогом М. Корфом та іншими діячами науки і культури.

Недільні школи прирівнювалися до початкових навчальних за-кладів загального типу, і їх завдання полягало в поширенні початко-вих знань та утвердженні в народі релігійних і моральних понять. У недільних школах вчилися учні однієї статі, а навчання в них, як і в церковно–парафіяльних школах, мало носити церковно–православний характер. Згідно з циркуляром царського уряду від 5 січня 1861 року, недільні школи “повинні служити лише підмогою до приходських училищ” [24].

Перед засновниками недільних шкіл створювали усілякі переш-коди, вони були під постійним