Протягом майже 150 років від кінця . українці пере-
бували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам,
решта населяли імперію Габсбургів  Так на світанку новітньої доби українці
опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до
якого вони звикли. Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська
Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення
яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централі-
зована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потре-
би брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці
вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політич-
ним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли
підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина на-
селення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.

В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імпера-
тори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді
й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок.
Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої
та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відпові-
дав інтересам імперії. На відміну від знаті,— як української старшини, так і поль-
ської шляхти,— що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принци-
пом «чим менше втручання уряду, тим краще», імперські бюрократи, які правили
у XIX ст., вважали, що чим більшим числом законів і правил вони обкладатимуть
суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І хоч місцева верхівка й далі зберігала
своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше
приймали імперські міністри у далеких столицях.

Російська імперія була однією з найбільших у світі. Окрім величезних розмірів
вона помітно відрізнялась від інших європейських держав своїм політичним устроєм.
У жодній країні континенту правителі не мали такої необмеженої влади, якою
користувалися царі-імператори. Ніде бюрократія не була такою деспотичною,

* У XVIII та XIX ст. українців Російської імперії, як правило, називали малоросами. Ті з них, що про-
живали на території Австрійської імперії, продовжували називати себе русинами.

поліція також жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. У XVIII ст.
в результаті реформаторської діяльності Петра 1 й Катерини II імперія далеко віді-
йшла від примітивного й напівазіатського князівства Московського, яке дало їй по-
чаток. Вона могла похвалитися величезною армією, зорієнтованими на європейські
зразки чиновництвом, що дедалі зростало, і дворянською елітою. Однак попри ці
зміни російські правителі не відмовилися від самодержавства — цього основного
принципу давньої московської політики, за яким царям належала абсолютна влада
над усіма їхніми підданими в усіх царинах їхнього життя.

На початку XIX ст. з'явилися деякі невиразні ознаки того, що молодий і попу-
лярний цар Олександр 1, можливо, доведе реформи до їхнього логічного завершення
й подарує підданим конституцію, яка замінила б самодержавство владою закону.
Але незабаром стало очевидним, що цей «освічений» монарх не сприймав ідею
конституції серйозно. Проте він посилив сподівання реформ серед крихітної лібе-
ральне настроєної групи імперської еліти, й у грудні 1825 р., зразу після його смерті,
купка дворян із метою встановлення конституційного правління вдалася до спроби
державного перевороту. І хоч повстання декабристів зазнало нищівної поразки,
* нового імператора Миколу 1 глибоко вразив цей виклик, кинутий його владі, й він
вирішує більш, ніж будь-коли, посилити контроль над своїми підданими.

Закоханий у військову муштру, Микола 1 намагається впровадити у цілому су-
спільстві дисципліну й порядки милої його серцю армії. З цією метою він розширив
бюрократичний апарат і у 1826 р. впровадив Третій відділ імперської канцелярії —
першу російську таємну поліцію. Він також наказав утворити жандармерію, тобто
регулярну поліцію, і значно посилити цензуру. Ці заходи призвели до того, що Росія
під час царювання Миколи 1 вступила в період, який великий російський історик Ва-
силь Ключевський назвав «ерою найбільшого бюрократизму в нашій історії».

Російська імперська присутність на Україні. Прихильники російського самодер-
жавства часто виправдовували його доцільність великими розмірами та багатона-
ціональним складом імперії. Найвиразніше це сформулював один із найславетні-
ших серед багатьох українців, які стали на службу імперії, крім того, знаний як
патріот рідної йому України — князь Олександр Безбородько: «Росія — це країна
самодержавна. З огляду на її розміри, різноманітність населення та звичаїв і багато
інших міркувань самодержавство постає для Росії єдиною природною формою
управління. Всі заперечення цього твердження безплідні, позаяк найменше по-
слаблення самодержавної влади призводе до втрати багатьох провінцій, до по-
слаблення держави й принесе людям незліченні лиха». Виходячи з таких поглядів,
чиновництво правило імперією так, ніби вона складалася лише з одного народу —
росіян,— та ігнорувало відмінності національного походження та історичних тра-
дицій багатьох інших її підданих.

Оскільки за своєю мовою й культурою українці були близько спорідненими
з росіянами, то уряд незабаром став розглядати Україну як по суті російський край.
Коли б в імперського урядовця хтось запитав (щоправда, небагато людей від-
важилися б зробити це), за яким правом управляє Росія великою частиною укра-
їнських земель, відповідь була б подібною до напису