Свого часу великого розголосу в Галичині набула політична подія, пов’язана з вбивством 1908 р. намісника Галичини і польського графа А. Потоцького українським студентом М. Січинським. 20-річне ув’язнення останній відбував у Станіславській тюрмі “Діброва”, будівлі якої збереглися до наших днів на вул. Чорновола, навпроти стадіону “Рух”.

Листопадовий зрив у документах.

Ухвала Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 р. про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Республікою. Цей акт злуки був підписаний у готелі “Австрія” (“Дністер”), куди з’їхались посли з Франції, Угорщини, Радянської України.

В музеях нашого міста зберігся лист-подяка полковнику Д. Вітовському від Відділу Української Національної Ради 12 лютого 1919 р.

До високоповажного Пана Дмитра Вітовського Державного Укради, приймаючи Вашу димісію, висловлює вам признання і сердечну подяку за повну самовідречену службу, яку несли Ви на своїм становищі українському народови. Як Державний Секретар військових справ створили Ви серед найтяжчих відносин основи Української армії та довели її до сильного розквіту. Тим то Ваші заслуги для будови української державності остануться незабутніми в народі.

Станіслав, 12 лютого 1919

За Виділ Української Народної Ради:

Д-р Петрушевич

Президент

Д-р Горбачовський

Президент

Член Виділу

// Республика – 1919. – 18. II Дата документу

отже, Станіславів стало другою тимчасовою столицею ЗУНР. Нова влада розмістилася в окружному суді (вул. Сахарова, 15). Він, новий уряд, одразу почав свою роботу. Спочатку було створено стотисячну армію, через нестачу некваліфікованих кадрів, також провелася деяка робота в законодавчій галузі.

До парламенту було додано нові члени. Ними стали Гнат Павлюк – учитель з Станіславова, Осип Устиянович – залізничник з передмістя Княгинина, Дмитро Королюк – селянин з Чернієва Станіславівського повіту, Андрій Бандера – священик, батько Степана Бандери.

26 грудня відбувся вибір 36 членів до Повітової Господарської ради Станіслава. До неї увійшли Чаковський, Шевчук, Дем’янчук, Ясінський.

На той час влада ЗУНР не тільки дбала про політику, а й розвивала Станіслав у культурній сфері. По-перше, був великий попит на українське слово, тобто, українську пресу. Виходило багато газет: “Воля”, “Народ”, “Нове життя”, “Пролом”, “Республіка”, “Республіканець”, “Свобода”, “Станіславський голос”, “Стрілець”.

Проводилася українізація шкіл, навчальних закладів, а для євреїв і німців – відкриття гімназій. Збільшилась кількість бібліотек, читалень. Ставилися українські вистави під керівництвом О. Кошиця.

Преса ЗУНР у Станіславові 1918-1919 рр.

Воля

Орган Укр. Соціал-Демократичної партії. Тижневик. Виходив від 27 квітня до 16 травня. Редактор Михайло Струтинський.

Народ

Орган Укр. Радикальної партії. Виходив з 20 лютого 1919 року як тижневик, а від 24 квітня до 25 травня – щоденно. Редактор Микола Балицький.

Республіканець

Орган Селянсько-Робітничого Союзу. Революційно-демократичний тижневик. Виходив щосуботи від 1 січня до 18 травня 1919 року під девізом “Боротьбою здобудеш ти право своє”. Редактор Дмитро Дем’янчук.

Свобода

Орган Укр. Національно-Демократичної партії. Тижневик, що виходив з березня 1919 року. Редактори: С. Баран, М. Струтинський.

Станіславівський голос

Урядовий часопис повітової Укр. Національної Ради. Виходив від 1 листопада до 6 грудня 1918 року по вівторках і п’ятницях. Редактори: Михайло Губчак, Іван Ставничий.

Стрілець

Двотижневий часопис для укр. війська ЗУНР. Виходив від 10 литсопада 1918 до 26 березня 1919 року у Станіславі.

Нове життя

Орган Укр. Радикальної партії. Виходив з 20 лютого 1919 року як тижневик, а від 24 квітня до 25 травня – щоденно. Редактор: Микола Балицький.

Пролом

Літературно-науковий місячник. Вийшов один номер навесні 1919 р. в ньому були надруковані твори Підгірянки, Черемшини. Видавець - товариство “Молода Громада” в Станіславові. Редактор – Іван Стайничий, культурно-освітній діяч.

Спогади про Станіславів 1919 року Д. Дорошенка:

“... На другий день, я почав розглядатися по Станіславові. Місто дуже потерпіло від війни. Та не стільки від обстрілу, скільки від погрому. Який тут учинили літом 1917 року. Середина міста, де були великі торговельні будинки, вигоріла і лежала в руїнах.

... Два великі п’ятиповерхові готелі “Union” і “Австрія” – залишилися цілі, і в них тепер окупувалось політичне й громадське життя українського Станіславова. Тепер Станіславів був тимчасовою столицею Західної Української Республіки. Тут перебував Державний Секретаріат, Національна Рада. Станіслав служив тепер головним притулком для евакуйованих з власної території У. К. Р. і взагалі від втікачів од більшовиків. Серед галичан, також були “біженці” – утікачі з-під румунської окупації на Буковині, зі Львова. Але їхні втікачі від наших ріжнилися тим, що наші майже всі були з грішми, і то з немалими. Уряд УНР перед евакуацією Києва, а потім Вінниці, роздавав направо і наліво великі гроші. Величезні суми сипались на формування загонів на партії, на пропаганду, на пресу, на видавництва, аби, мовляв не досталися більшовикам! Отже, розташувавшись в гостинному Станіславі, здебільшого як на етапі до дальшої мандрівки закордон, наші земляки гуляли по вулицях, пили, їли... Перебування в Станіславові значного числа наддніпрянців, викликало підвищення цін на всі продукти і взагалі на життя в місті.

... Як і треба було сподіватись, знайти притулок в Станіславові – не легке завдання: всі готелі переповнені. Ми зупинились біля готелю “Union”, де я ночував колись в 1917 році, коли під самим Станіславовом були австрійські позиції, і в місті вночі не можна було палити вогнів. Швейцар ані слухати не хотів нас: всі покої зайняті “панами з України” і видно все – великими панами, та куди там пускати якихсь запорошених, обшарпаних подорожніх!”

Президія Української Національної Ради:

Президент Євген Петрушевич – адвокат, діяч Національно-Демократичної Партії, посол до австрійського парламенту і до галицького сейму. Як голова Української Національної Ради зумів втримати мир