між громадянством і втягнути всі прошарки народу до державного будівництва. Після об’єднання ЗУНР і УНР став шостим членом Директорії УНР. У травні 1919 року, став директором ЗУНР. Після цього деякий час проживав у Станіславові. Після державної катастрофи оселився у Відні, а потім в Берліні, де вів дипломатично-пропагандистську роботу на користь Галичини.
Віце-президент Лев Бачинський народився в Станіславові, адвокат. Закінчив Коломийську гімназію і Чернівецький Університет, працював адвокатом у м. Станіславові. Голова Української Радикальної Партії, посол до австрійського парламенту, де виголосив промову. Що тривала 13 годин і 8 хв. За ЗУНР – комісар Станіславського повіту, а потім віце-президент Укради, автор ряду законів.
Вітовський Дмитро – полковник УГА, Державний Секретар військових справ ЗУНР. Закінчив Станіславську гімназію та Львівський університет. Працював у Станіславській адвокатській канцелярії. Був членом Української Радикальної партії, організатором читалень, втечі Січинського з Станіславської тюрми. Брав участь в боротьбі за український університет. Вступив у Галич і вивісив на Ратуші синьо-жовтий прапор. Очолив збройні сили ЗУНР.
У травні 1919 – член делегації ЗУНР на конференції в Парижі, а, повертаючись із неї, загинув у авіакатастрофі. Похований у Берліні.
З особистої точки зору:
Завжди важко оцінювати якісь історичні події, адже читаєш про них лише у книжках. А я вважаю, що правильно проаналізувати ситуацію може лише та людина, яка це все бачила. Але кожен має мати свою думку. Чесно кажучи, працюючи над цим рефератом, беручи до рук різну інформацію, я почерпнула для себе багато нового. Тепер, йдучи по вулиці, я буду знати, що майже кожний будинок має якийсь історичний слід. Наприклад, мало не щодня йду повз п’ятиповерховий будинок, піднімаю голову, читаю: “Дністер”, і на думку мені не спадало, що колись це був “Австрія” і що раніше тут зупинявся сам Петрушевич, перший президент України – Михайло Грушевський. Навіть стало цікавіше ходити по місту. Тепер я можу побачити як сильно змінилося наше місто, архітектура; будинки, вулиці.
Я вважаю, що вивчати історію нашого міста не тільки цікаво, але й треба робити. Ми ж тут народилися, живемо.
Особисто мені сподобалось працювати над цим рефератом, адже тепер я знаю більше про Івано-Франківськ, більше про ЗУНР. Я рада, що народилася в такому місті, яке так тісно пов’язане з українською історією. Єдина проблема – це те, що багато літератури, звичайно, не знайдеш. Це і прикро. Наші історики мали б більше уваги приділяти цьому питанню, все ж таки ЗУНР – це досить велика сторінка, важлива сторінка нашої історії.
На мою думку, нам, сучасним франківцям слід створювати більше музеїв про Станіславів 1919-1921 рр., адже це, напевно, найвизначніша подія, яка сталася в нашому місті за ці роки, не кожному місту випадає честь стати центром держави, хоча і на три роки.
А все: ж таки не думаю, що наше місто забуде пристрасне слово Франка, події 1919-1921 років чи промови Євгена Петрушевича в центрі міста.
Короткий аналіз використаної літератури:
У своєму виданні “Станіславів – столиця України” Петро Арсенич дуже добре висвітлює це питання. Починаючи з того часу, коли Львів був Столицею ЗУНР. Петро Арсенич зумів відшукати багато інформації про майже кожного учасника ЗУНР, політичних діячів мається на увазі. У книжці є багато фотографій: вулиць Станіславова, політичних діячів. Автор не тільки користувався літературою українських архівів. Він використовував матеріали із збірників матеріалів з Нью-Йорку, Парижу, Сіднею, Торонто, всюди, де є українська громада.
“Івано-Франківськ у пам’ятниках історії та культури”. В цій книжці можна знайти багато культурних пам’яток нашого міста. Автори також подають детальну історію Станіславова. Досить глибоко висвітлена тема мого реферату. Тут є точний список членів Української Національної Ради (160), також можна побачити копії документів, зокрема Листопадовий зрив у документах, Передвступний договір.
В газеті “Галичина” дуже багато конкретної інформації, зокрема про особистість Євгена Петрушевича, та, звичайно, про Станіславів, столицю ЗУНР.
У своєму виданні “Спогади про Станіслав 1919 року” Д. Дорошенко не тільки розповідає про владу ЗУНР в Станіславові, чи їхню діяльність. Дорошенко більше схиляється до соціальної теми, соціальних проблем. Він багато розповідає про людей, своє ставлення до них, вулиці Станіславова в 1919 році. Він виражає своє враження від архітектури Станіславова.
В загальному літературою “Станіславів – столиця ЗУНР” потрібно дорожити, тому що її є дуже мало, навіть в мережі Інтернет багато конкретного немає. Я вважаю, що нашим сучасним історикам потрібно поповнювати літературу на цю тему, новими виданнями.
Список використаної літератури:
Арсенич П. Станіславів – столиця ЗУНР // Західний кур’єр, 1990, 1 листопада
Арсенич П. Станіславів – столиця ЗУНР // Комсомольський прапор, 1990, 31 березня.
Арсенич П. Були, є, будемо // Галичина, 1991, 22 січня.
Газета “Галичина”, 2003 , 1 листопада.
В. Грабовецький, Б. Гаврилів, Г. Карась “Івано-Франківськ у пам’ятниках історії та культури”
Мережа Інтернет
Спогади про Станіслав 1919 року Д. Дорошенка