Така політика в Галичині різко контрастувала на фоні нацистської політики в Райхскомісаріаті Україна. Вражений розвитком українського національного, культурного життя в Галичині під егідою УЦК, тодішній єпископ Київської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви Мстислав (в миру Степан Скрипник) ейфорійно заявив на початку вересня 1943 р.: “Коли б у Райхскомісаріаті Україна було хоч 50% можливостей життя у порівнянні з Галичиною, то це було б прегарно”, арк. ].

Досить стабільно УЦК та його відділи працювали до серпня 1944 р. Після захоплення радянськими військами майже всіх західноукраїнських земель було створено представництво УЦК в Любліні (тепер — центр одноіменного воєводства Республіки Польща), яке очолив К. Паньківський.

З початком 1943 р. стан українського шкільництва дещо погіршився, що пояснювалось офіційною позицією фашистських окупаційних властей, відкритими репресіями і боротьбою з усіма проявами національно-визвольного руху, зміною ситуації на фронтах. В цей час, в 1943 р., відбувся Третій Великий Збір ОУН(Б), в постановах якого питання культури й освіти стояли дуже гостро. Вони доповнювали постанови попередніх років. На Третій конференції українських націоналістів, яка відбулася 17-21 лютого 1943 р. значна увага приділялась духовному і культурному вихованню молоді, “в дусі ідеї революційної боротьби, в дусі, відмінному від марксистської орієнтації”, с. ].

Незважаючи на складне внутрішньополітичне становище в західноукраїнському регіоні, керівництво ОУН(Б) і надалі приділяло значну увагу освіті та вихованню молоді. Так, в наказі шефа Політичного штабу УПА Остапа окружному інспекторові наголошувалося: “На всіх теренах, звільнених УПА від імперіалістів дня 15 березня 1943 р., почати 1943-1944 учбовий рік, закінчивши поточний ремонт і забезпечивши школи педагогічними силами”, с. ]. Організацію налагодженої роботи шкіл та умов праці вчителів на місцях вище згаданий керівник Політичного штабу доручив надрайонним та районним управам, зобов'язавши їх забезпечити школи паливом, технічним персоналом, приміщеннями, транспортом та квартирами для вчителів. Цей наказ, як свідчать факти, не був пустою фразою. Так, в одному лише районі “Долина” (псевдо) було відкрито 119 середніх і початкових шкіл, де проводили навчання 185 вчителів. Крім того, відкрито ряд фахово-адміністративних, учительських та інструкторських курсів, с. ].

Одночасно з активізацією дій національних кіл, у великих адміністративних центрах посилив роботу УДК Львівської округи, котрий 6 серпня 1943 р. звернувся до гауптмана (Hauptmann — нім. керівник, вищий чиновник) Львівської округи з проханням заборонити використання шкіл під склади, арк. ], а відділ шкільних установ УЦК встановив стипендії незаможним і здібним учням середніх і фахових шкіл з українською мовою навчання в Генеральній Губернії, щоб покрити кошти на їх навчання, с. ].

Однак, виконуючи функції цивільної влади на звільнених землях, головне командування УПА розуміло, що ця функція повинна належати цивільному політичному керівництву. Претендувати на загальнонаціональне керівництво не міг, також, і провід ОУН(Б), оскільки в новій програмі, схваленій на Третьому Надзвичайному Зборі ОУН(Б) в серпні 1943 р., він визначив свою позицію як однієї, але не єдиної керівної політичної сили народу: визнав принцип політичного та світоглядного плюралізму, с. ].

Завдання формування в Україні нової влади було втілено у формі створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) в липні 1944 р. В умовах окупації та наявності незначних політично організованих сил, котрих явно не вистачало для визволення українських земель, це було те, що можна було максимально здійснити. Ідейно-програмові засади патріотичних сил в Україні були розроблені спеціальною шкільною комісією, очолюваною В. Сімовичем, до складу якої входили представники всіх українських земель, і обнародувані у платформі УГВР, що визнала “право рівних спроможностей на освіту для всіх громадян”, арк. ]. Сукупність цих факторів призвела до того, що німецька адміністрація низкою розпоряджень по Генеральному Губернаторству припинила навчання польською мовою в більшості початкових шкіл і запровадила викладання українською, скасувавши польську мову навіть як окремий предмет, с. ].

Незважаючи на вкрай важкі умови, ОУН, в умовах строгої конспірації, завжди “проводила масове виховання в державницькому дусі через школи і церкви”[8, арк. ]. Саме в наполегливій праці на культурно-освітній ниві, служіння власному народу і проявилися творчі сили українського націоналізму, що, виходячи з національно-державницьких позицій, в найбільш несприятливих умовах відроджували усі ділянки українського культурного життя. У збройному протистоянні саме на вчительство, з огляду на його роль і функції в суспільно-політичному житті, особливу ставку робили сили руху опору, представлені ОУН(Б) та УПА.

Підсумовуючи вище сказане, відзначимо що єдиною організацією, дозволеною окупаційними властями, був УЦК. Він намагався налагодити діяльність закладів освіти і культури в західноукраїнському регіоні, налагодити всі ділянки національно-культурного життя, відігравав помітну роль у формуванні освітньої системи регіону. На практиці такі завдання втілювали в життя осередки “Просвіти”. На відміну від інших громадських організацій, “Просвіти” діяли легально і найчастіше виконували роль центрів не тільки культурно-освітнього, але й суспільно-політичного життя. У “Просвіти” об'єднувались українські представники різних політичних напрямів, мета діяльності яких зрештою, зводилась до створення самостійної України.

За піднесення культурно-освітнього рівня українського населення західних земель України виступала й ОУН(Б). Члени організації вважали, що програмні документи, зокрема ті, що стосувалися культури і освіти, потрібні були для того , щоб показати різним прошаркам суспільства іншу перспективу, ніж та, яку насильно диктували їм Москва та Берлін, щоб мобілізувати українців на боротьбу проти окупантів. Програмні постанови були лише однією з форм діяльності визвольного руху та боротьби за національну освіту і культуру. Своєю діяльністю в галузі освіти і культури ОУН(Б) зірвала намагання окупаційного режиму проводити відкриту антинародну політику, асимілювати українську молодь. У практичній роботі організація не обмежувалася суто