За допомогою підпільних видань ОУН(Б) проводила активну пропагандистську політику, несучи до західних і східних українців українську національну ідею. Чи не найбільш ефективним засобом в цій роботі була підготовка та розповсюдження листівок такого змісту: “Ніколи не заміняємо нашої свободи за якийсь гарний шматок хліба, якийсь гарний напиток або якусь “нову високу культуру”, за “нелюдську ідею”. Ми хочемо жити в своїй культурі, мати свій хліб і бути вільними і щасливими”, с. ]. Завершувалася листівка словами: “Здобудем Українську державу або загинем у боротьбі за неї”, с. ].

З метою створення центрального керівництва над стихійно відновлюючими свою діяльність культурно-освітніми осередками, головний відділ пропаганди ОУН(Б) від 19 липня 1941 р. зобов'язав о. Северина Сапруна, В. Гафтковича наступному: організувати якнайшвидше центральний осередок для справ масової освіти на західноукраїнських землях, арк. ]. Його назва — “Просвіта” Краєвий інститут народної творчості і виховання у Львові. Одночасно планувалося підготувати статут цієї інституції, накреслити напрямки праці в регіоні, підпорядкувати всі сільські, районні й обласні осередки Крайовому інститутові, призначити в кожному осередку довірених осіб для контролю за роботою, опечатати всю літературу комуністичного і польського шовіністичного змісту, узгоджувати зміст діяльності з Інститутом національної освіти у Львові, арк. ].

Порівняно з іншими українськими територіями, в Галичині, що стала одним з дистриктів Генеральної Губернії, значно інтенсивніше проводилась культурно-освітня діяльність. Тут ставлення до неї німецької окупаційної влади було, як вже зазначалось раніше, дещо лояльніше, аніж на інших окупованих територіях. У зв'язку з цим, всі повіти Галичини й частково Волині були охоплені акцією відновлення товариства “Просвіта”, в якій значну роль відігравали Похідні групи ОУН(Б). Відновлює власну діяльність і централя “Просвіти” у Львові. Актами від 17 і 22 липня 1941 р. все рухоме й нерухоме майно колишнього обласного дому народної творчості та підлеглих йому палаців культури і клубів, арк. ]. У вересні 1941 р. розпочали свою діяльність осередки “Просвіти” по селах]. Так, в грудні 1941 р. вже діяло 82 філії та 2917 читалень “Просвіти”, курси для неграмотних, так звані народні університети для села і міста. Завданням народних університетів було виховання кваліфікованих просвітянських працівників, що мали не тільки доповнити втрати, заподіяні більшовиками, але й допомагати товариству працювати так, щоб і в західноукраїнському регіоні не було жодного села, в якому “Просвіта” не вела б своєї національно-виховної роботи].

Важливо підкреслити, що ці “самодіяльні” кроки не зустріли гострого спротиву з боку німецької влади, але й не дали будь-яких вагомих наслідків. Галицьке селянство очікувало, а інтелігенція, навчена гірким досвідом минулого та більш реально мисляча, зрозуміла, що “Просвіта” може відродитися тільки в тому випадку, як буде на це офіційний дозвіл німецької адміністрації. Однак, культурна й просвітницька діяльність “Просвіти” більше не наштовхувалась на стільки багато перешкод, як за часів радянської окупації. Майже в кожному районному містечку було товариство народної освіти. Вони мали свої філіали й бібліотеки в навколишніх селах. Проте, вплив "Просвіти“ внаслідок загальної німецької політичної спрямованості не був таким успішним, як це могло бути у випадку іншої німецької загальної орієнтації. Тим не менше, трудовий ентузіазм у цих культурно-освітніх осередках, незважаючи на розчарування німецькою політикою стосовно України, був дуже великим, с. ].

Відновлення “Просвіти” німці не випускали з-під свого жорстокого контролю. Право на офіційне застосування філії “Просвіти” отримували тільки після затвердження поданої документації референтом пропаганди при гебіткомісаріаті (нім. Gebiet — область, район). Тому, в німецьких інструкціях часто слідували різні зміни і доповнення щодо “Просвіти”. Важливим, зокрема, було те, що тільки окружні “Просвіти” мали право відкривати на своїх теренах філії. Молодь до 18 років могла гуртуватися в “Юнацтві” та дитячих клубах].

В поглядах на роль і значення “Просвіти” не було єдності навіть серед української громадськості. Це засвідчують кілька передових статей у газетах “Волинь”] та “Львівські вісті”]. Мав також місце підхід, що “Просвіта”, начебто, віджила свій вік. Мовляв, “у самій Німеччині немає організації, з такими функціями, натомість є потреба в інших, діяльність яких зводилась до насадження нацистської ідеології”, с. ]. Однією з найважливіших рис просвітянського руху в період німецької окупації стала чітка регламентація всіх сфер його життя. В таких умовах закономірно посилився контроль з боку просвітянського керівництва за діяльністю первинних організацій. Систематично виїжджали на місця представники, які обов'язково повинні були володіти відповідними посвідченнями українською та німецькою мовами. Докладна інформація про результати таких перевірок передавалась німецьким органам влади. Їм також постійно надсилалися звіти про ріст числа членів “Просвіти” та про інші аспекти її розвитку, с. ].

У міру посилення репресій проти українських націоналістів, “Просвіта” політизувалася, ставала опозиційною щодо німецьких окупантів, с. ]. Нацистські власті дедалі більше непокоїла занадто, як вони вважали, самостійницька, а отже, і антинімецька діяльність “Просвіти”. В огляді поліції безпеки і СД зазначалося: “Як і в минулому, “Просвіта” намагається розширити свій вплив на громадське життя. При цьому дедалі більше визначається її прагнення усунути сторонній вплив, у тому числі німецький, і продовжувати роботу за створення “самостійної України”, с. ]. Так, рівненська “Просвіта” у січні 1942 р. спільно з місцевим товариством “Сільський господар” провела конференцію культурно-освітніх працівників, в якій прийняли участь 80 осіб з різних місцевостей. Після обговорення діяльності “Просвіти”, була вироблена організаційно-ідеологічна концепція розвитку у виняткових умовах німецької окупації, с. ].

Аналіз неопублікованих архівних