Учнівська молодь в умовах німецького

окупаційного режиму в Західній Україні

(1941 -1944 pp.)

Проголошення України незалежною державою створило умови для відродження національної свідомості і духовності людини, яке відбувається на тлі сучасних кардинальних економічних та соціальних змін у суспільстві. З огляду на це постала необхідність формування нової виховної і навчальної парадигми. Це завдання актуалізує потребу розробки методологічних основ виховання як вагомого засобу соціалізації особистості, інтегрування її в систему суспільних відносин, побудованих на засадах рівності, працьовитості, відповідальності, чесності, людяності.

Для успішної реалізації визначених цілей необхідно звернутися до історії української школи, особливостей національного виховання в історичній ретроспективі.

Дослідження виконується в рамках наукової проблематики історичного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника "Етнополітичні та культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи XIX - XX ст.". Своїми матеріалами і висновками доповнює об'єктивне вивчення історії України періоду Другої світової війни.

За час, що минув після закінчення Другої світової війни, з'явилась численна література, що тією чи іншою мірою стосується німецької окупаційної політики в Україні. Питання розвитку шкільництва в досліджуваний період були в центрі уваги дослідниці Б. Єржабкової [13, 14, 15, 23]. Відображали політику окупаційних властей щодо України взагалі і розвитку освіти зокрема В. Косик [17], К. Паньківський [20].

На основі вивчення періодичних видань, зокрема "Українського слова" [12], "Станіславівського слова" [11, 18], "Краківських вістей" [21], в даній статті зроблено аналіз навчально-виховного процесу шкіл в досліджуваний період і місця в ній учнівської молоді.

Використавши здобутки історичної науки з проблеми дослідження, автор вважала одним з важливих завдань знайти і залучити до наукового обігу нові джерела.

Основна частина документів, вивчена з даної проблеми, зосереджена у ЦДАВО України, а також обласних архівах Західної України.

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес в українській школі Західної України в 1941 - 1944 pp.

Предметом дослідження є місце і роль учнівської молоді у здійсненні навчання і виховання в умовах "нового порядку".

Дослідження вимагає вирішення таких завдань:—

проаналізувати освітню політику німецької влади щодо української школи;—

окреслити здійснення навчально-виховного процесу шкіл українськими педагогами;—

висвітлити становище учнівської молоді в умовах війни.

Мета даного дослідження – на основі переосмислення здобутків історіографії та вивчення архівних матеріалів, періодичних видань визначити становище учнівської молоді Західної України в 1941-1944 pp.

Практичне значення даного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані при підготовці праць з проблеми культурного життя у контексті німецької окупаційної політики в Україні.

У всі часи іноземної окупації західноукраїнського регіону влада вважала школу засобом денаціоналізації населення, утвердженням своєї імперської політики на окупованих територіях. Школи створювались на зразок іноземних, а зміст освіти і виховання в них відповідали політиці поневолення, винародовлення українського населення, позбавлення його історичної пам'яті, національної свідомості. Український народ намагалися тримати в темноті і культурному занепаді. Так було і в період німецького окупаційного режиму на українських землях, коли українська школа була копією німецької.

З приходом на західноукраїнські землі нацистської окупаційної влади, розпочалося будівництво "нової", так званої пронімецької школи як для українців, так і для поляків регіону. І хоча Львівська, Тернопільська, Дрогобицька і Станіславська області були включені окупантами до дистрикту Галичина, а Рівненська і Волинська – до Райхскомісаріату Україна, засади їх освітньої політики були майже однакові [11]. Всі середні, неповні середні і початкові школи перетворювались у "народні".

У період німецької окупації, нацисти зобов’язували, українців визнавати і поважати німецьку культуру, щоб таким способом досягти гарантування здійснення "нового ладу" на захоплених територіях. Через збільшену і цілеспрямовану працю українське населення мало "внести свій значний вклад в остаточне знищення російського більшовизму і, відповідно до цього погляду, треба буде зорганізувати шкільництво для української молоді" [12]. Перед вчителями українських шкіл ставились наступні завдання: виховати в учнів працелюбність, доброзичливість, акуратність, чистоту, любов до батьків, повагу до визволителів України від більшовицького іга - А. Гітлера і німецького народу з його великою культурою" [13]. Вже в липні 1941 р. українські вчителі повинні були негайно розгорнути культурно-освітню роботу серед дітей і дорослих, "організувати читки з історії України і, при цьому, звернути увагу на визвольні змагання, перешкоди у творенні Української держави, з'ясувати теперішнє положення українського народу та перспективи на майбутнє" [14]. Дозволені німецькою владою школи мали сприяти тому, щоб українська молодь виховувалась в нових поглядах на життя, протилежних більшовицькій ідеології.

З приходом до влади окупанти видали розпорядження про загальний шкільний обов'язок, що мав здійснюватись ” через відвідування української народної школи”. Цей обов'язок стосувався дітей, які впродовж 1941 р. досягли семирічного віку. Для "неналежно духовно або фізично розвинених дітей" передбачалося відхилення шкільного обов'язку. Відповідно, "загальний шкільний обов'язок повинен тривати сім років" і впродовж усього періоду окупації крім українських шкіл нікому не дозволялося приділяти українським дітям жодної іншої освіти. Діти, які не мали відповідного фізичного розвитку або не виявляли конкретних фахових нахилів та намірів, могли бути звільнені від обов'язкового відвідування школи після перших чотирьох років навчання. Батьки або опікуни несли відповідальність і за відвідування ними школи. "Невиконання цієї постанови несло за собою грошове стягнення у розмірі 150 райхсмарок, якщо інший закон не передбачав вищого покарання" [15].

Зобов'язаними навчатися в народних школах вважалися діти, які народилися в період від 1 січня 1928 р. до 31 грудня 1933 р. включно. “Старших