Українська громадськість, яка спочатку обурювалась тим, що німецька влада дозволила відкрити тільки 10 гімназій, вищі школи заборонялись, врешті зрозуміла, що існують важливіші питання шкільництва. Зокрема, основною проблемою стала опіка над учнями. Так, Станіславський батьківський кружок при УОК в 1943 р. влаштував в Карпатах вакаційні оселі для шкільної молоді віком від 7 до 20 років. Для хлопців оселі влаштовувалися в липні, для дівчат – в серпні (в кожній по 200 осіб). Всі учасники поділялись на три частини: одна частина проживала в оселях безплатно, друга – з оплатою 50 злотих місячно, третя – по 100 злотих. До осель приймались учні, які були членами ВСУМ. Безплатними місцями користувалися діти, батьки яких загинули на війні або були депортовані більшовиками, а також учні, батько або мати яких працювали в Німеччині. Напівплатними місцями користувались діти вдів, а також учні, батьки яких працювали на посадах учителів, урядовців, державних робітників [39]. З ініціативи і заходом Союзу батьківських кружків усіх українських шкіл Станіславівського округу, головою якого був п. Самовереький, створено "Домівку учня" з бібліотекою і читальнею. Кухня "Домівки" видавана сніданки, обіди й вечері 800 учням за дрібною оплатою. Бідніші учні отримували їх безплатно, натомість допомагали в навчанні менш здібним товаришам. Відкриття "Домівки учня" в Станіславові відбулося 19 вересня 1943 р. в присутності єпископа І. Летишевського, прелата М. Луцика, посадника Голембйовського, голови Союзу громад Яшана. Від президії УЦК громадськість Станіславова вітав керівник Відділу молоді професор 3. Зелений. Між виховними установами відзначався також Інститут для дівчат (фундація Т. Білоуса в Коломиї), відкритий 30 травня 1943 р. [40].

Незаперечною умовою досягнення успіхів у навчанні і вихованні кожної школи, так само, як і родини, є неперешкоджувана зовнішніми подіями, спокійна і врівноважена атмосфера праці. Однак, в умовах війни шкільна молодь була постійно насторожена враженням терору, бо окупанти часто здійснювали облави. Здатних до праці, в тому числі й учнівську молодь, силою відправляли на роботу в Німеччину. Ці обставини створювали "настрій загального поденервування, непевності та страху перед завтрашнім днем" [41].

Підлітків 14-16 років, що не відвідували ніяких курсів, збирали у групи для обов'язкової роботи і також відправляли в Німеччину. Відомими є випадки, коли в окремих таборах перебували діти віком від 4 до 15 років, де вони страждали від голоду і при цьому їх привчали до злочинності. Інколи діти, молодші 14 років, працювали на різних роботах більше десяти годин на день [42]. Знаючи про такі непоодинокі факти, зрозуміло, що учні народних шкіл не могли нормально і спокійно вчитися. В таких умовах вчителям і батькам доводилося стримувати дітей від злочинності і заохочувати їх навчатися. Розум і врівноваження мусіли постійно приборкувати вибух якогось явного спротиву з його непередбачуваними наслідками як для самої молоді, так і школи та батьків.

Таким чином, в 1941-1944 роках в Західній Україні українська школа організовувалась на зразок німецької. Вона зобов'язувалась позбутися всього, що б нагадувало про "більшовицький режим" і визнавати німецьку культуру, щоб досягти здійснення "нового ладу" на захоплених окупантами територіях.

Навчання в народних школах тривало сім років, а також, всупереч німецькій освітній політиці, що не передбачала створення на окупованих землях середніх загальноосвітніх та вищих шкіл, українці домоглися відкриття 10 українських гімназій. Програми навчання в цих закладах, за вказівками влади, не перевантажувались навчальними дисциплінами. В більшості випадків, вони розроблялись українськими вчителями, що давало змогу вносити в їх зміст національний характер. Важливим було не тільки те, що навчання проводилось рідною мовою, а й з'явилась можливість виховувати молодь в національному і релігійному дусі, оскільки німецька влада особливо не втручалась у внутрішні шкільні справи. Зрозуміло, що це не відповідало реальним потребам українців, однак відчутно впливало на підвищення освітнього рівня учнівської молоді, що створювало відповідний ґрунт для піднесення національної культури.

1. Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1986. - Кн. XI. - С. 1366 - 1379.

2. Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1986. - Кн. ХІІ. - С. 1479 - 1492.

3. Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1987. - Кн. І. - С. 76 - 89.

4. Jerabek Blanka. Das Schulwesen und die Schulpolitik im Raichskomissariat Ukraine 1941 – 1944 / Im Lichte deutscher Dokumenten. - Munchen, 1991. - 240s.

5. Косик В. Україна в Другій світовій війні / Збірник німецьких архівних документів /. - Т. 3. - Львів, 1999. - 384 с.

6. Паньківський К. Роки німецької окупації. - Нью-Йорк-Торонто, 1965. – 480с.

7. Виховання української молоді // Українське слово. - 1942. – 13 березня.

8. Вакаційні оселі для шкільної молоді // Станіславівське слово. - 1943. – 4 липня.

9. На шкільні теми // Станіславівське слово. - 1942. - 11 березня.

10. У перехресному вогні // Краківські вісті (Український щоденник). - 1943. – Ч. 4. (742).

11. Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1986. - Кн. XI. - С. 1373.

12. Там само. –