Цінові чинники. Лібераліза-ція цін на аграрну продукцію суттєво знизила рівень збитко-вості аграрного виробництва: значна частина сільськогосподарських підприємств перетво-рилася на рентабельні, а загаль-на сума збитків 2000 року змен-шилася порівняно з 1999-м у 10 разів. Але негативним момен-том стало досить різке зростан-ня цін: у цілому індекс цін реа-лізації сільгосппродукції 2000 року становив 155,8%; ціни ж на основні продукти сільського го-сподарства зросли за цей пері-од у два-три рази.

Щоправда, варто мати на увазі, що ціни на основні види продукції АПК в Україні вже сягнули або майже сягнули рі-вня цін міжнародних ринків, а , по пшениці та цукру істотно перевищили їх (відповідно на 35 % і в 2,6 разу). Подальше зро-стання внутрішніх цін, за ни-нішнього стабільного курсу гривні, призведе до втрати се-нсу виробництва цієї продукції в Україні. В умовах досягнен-ня сільськогосподарськими то-варами рівня світових цін і збе-рігання монополізованих кана-лів постачання матеріально-технічними ресурсами й енер-гоносіями тенденція до погли-блення диспаритету цін може поновитися.

Зовнішньоекономічні чин-ники. Значний потенціал експор-ту ряду продуктів АПК викори-стовується незначною мірою. Головна проблема — формуван-ня оптимальної структури виво-зу, з орієнтацією на вивезення не сільськогосподарської сиро-вини, а продукції харчової та переробної промисловості.

Сьогодні Україна фактично перетворюється на імпортера зерна (що становить загрозу національній продовольчій безпеці) та експортера насін-ня соняшнику (що невигідно з позиції збереження родючості земель).

Якість деяких видів укра-їнської сільськогосподарської продукції залишається нижчою від світових стандартів, унаслі-док чого для них практично за-криті найбільш ємні ринки агропродукції.

У цілому ж викликає побо-ювання дедалі більше укорінюване уявлення багатьох видних політиків про про-цес глобалізації як про щось винятково руйнівне, від чого потрібно якомога сильніше відгородитися. Рух урозріз із загальносві-товими тенденціями при-зведе до консервації не-конкурентоспроможності українських виробників. Тому в довгостроковому плані прийняття регуля-тивних положень, що су-перечать діючій міжнаро-дній практиці і зобов'язан-ням України, прийнятим у зв'язку з процедурами вступу до СОТ, негативно позначиться на розвитку аграрної сфери.

Екологічні чинники. Сільськогосподарське використання земельних ресурсів України занадто високе: розорано 56,7% загальної території України. Такого показника не має жодна країна у світі, окрім Бангладеш: середній показник країнах ЄС становить 25,6%, а у високорозвинених країнах у цілому — 11,8%.

Має місце катастрофічне падіння родючості фунтів, їхня ерозія охопила 80% площ сіль-госпугідь. Протягом останніх років, внаслідок орієнтації на швидкий, короткостроковий результат, геть ігнорувалися вимо-ги сівозміни. Під соняшником, котрий, як відомо, виснажує зе-млю, площі за останні десять років зросли на 80%.

Соціальні чинники. Низь-кий рівень життя, безробіття, падіння народжуваності тощо—

все це стало відмітними ознаками нинішнього україн-ського села. Аграрна реформа в тій формі, як вона реалізу-ється, поки не тільки не вирі-шила цих проблем, а навпаки — загострила їх.

За підрахунками фахівців, кількість повністю й частково незайнятих жителів села ста-новить близько 3 млн. чоловік. Середньомісячна зарплата в сільському господарстві ста вить лише половину від її до-сить низького рівня в народному господарстві. Питома вага оплати праці в структурі доходів сільських жителів

зменшилася вдвічі. Витрати на оплату праці в структурі ви-трат виробництва аграрного сектора становлять лише 14,9%, а разом із відрахуван-нями на соціальні потреби — 17,4%, тоді як 1990 року ста-новили 37,8%.

Соціологічне опитування, проведене УЦЕПД, показало, що матеріальне становище жи-телів села внаслідок проведен-ня аграрної реформи не зміни-лося (45,0% селян) або навіть погіршилося (так вважають 39,8% сільських жителів).

Соціальна сфера села фак-тично занедбана, її становище дедалі погіршується, оскільки багато соціальних об'єктів усе ще перебуваю на балансі збит-кових підприємств. Старіння сільського населення відбувається швидшими темпами, аніж у країні в ціло-му. Серед сільських жителів лише 50% — працездатного віку За період 1990—2000 років сіль-ське населення скоротилося з 16,9 до 15,8 млн. чоловік — на 6,6%, тоді як скорочення місь-кого населення склало 4,4%.

У цілому потрібно констату-вати, що безсистемне впрова-дження в процесі аграрної ре-форми не узгоджених між собою заходів на одному напрямі не-рідко «нейтралізує» позитивні досягнення на іншому.