Переїжджаючи через Львів, Еріх Лясота зазначає:

“Львів – столиця Червоної Руси. В місті є єпископська кафедра, воєводство, кастелянія і староство; місто має на високій горі, звідки відкривається вигляд на декілька миль. В цьому місті багата торгівля, яку ведуть переважно вірмени, які тут поселилися”.

Про прилуки зауважує:

“Прилуки, велике, нове укріплене місто з замком. В ньому є чотири тисячі домів над річкою Десницею ... Місто оточене прекрасними, просторими і родючими ланами і пасовиськами, серед котрих розташовані поодинокі маленькі дивні будинки зі стрільницями, куди ховаються селяни у разі нападу татар, де і обороняються від них”.

Про Київ Лясота каже:

“Що колись він був славною столицею і самостійним князівством. Він великий і сильно укріплений, був давніше прикрашений силою прекрасних церков і будинків, як громадських, так і приватних. Особливо славний прекрасний і величавий собор св. Софії, котрому нема рівного по величині і котрий побудований цісарем Володимиром.”

Самих же запорожці Лясота називає “хоробрими і підприємливими людьми, котрі з ранніх років вправляються у військовому ділі і прекрасно вивчили ворога-турків і татар. Вони мають власні гармати і багато хто з них вміє і знає як поводитися з цією зброєю”.

Зовсім виняткове значення має для нас “Опис України” французького інженера-фортифікатора і картографа Гійома де Біплана, який і 1630-1647 роках перебував на Україні на польській службі. Боплан керував будівництвом замків у Бродах, Підгір’ях, Барі. Проживав у Києві . не раз йому доводилось брати участь у війнах з українськими козаками. Наприклад. У битві під Кумейками (1637). За час свого перебування на Україні, Боплану вдалося добре її вивчити. Аколи він у 150 р. повернувся у Францію. То видав свою працю: ”Опис України”. Написана вона була на французькій мові, хоча вже в скорому часі була перекладена на інші мови, в тому числі й на російську. Цей твір є особливо цікавим ще й тому, що автор додав 2 катри, які були складені ним особисто на основі власних спостережень. Із зазначенням на ній 1884 населених пунктів.

В “Описі України” скупчені цінні відомості з географії, історії та етнографії українського народу. “Опис” трактує Україну як цілком самостійну географічну і політичну одиницю. Що має свої своєрідні природні, господарські і культурні особливості. Нашу Батьківщину Боплан інакше не називає, як тільки Україною, а нарід – український.

В “Описі” також йде мова про українське козацтво, селянство і шляхту. Зокрема, про українське селянство Боплан пише. Що воно є страшенно пригноблене польською шляхтою, а тому , на думку Біплана. Саме українське козацтво і є тим єдиним благородним суспільним станом.

“Опис України” при вивченні даної теми цікавий тому, що в ньому міститься цікава інформація про військову боротьбу українського козацтва проти “невірних бусурманів”; про організацію козаками військового походу. При цьому, Боплан добре розумів, що боротьба українських козаків на Чорному морі має велике значення і для безпеки Європи, оскільки сковує у басейні Чорного моря великі сили Османської імперії. Як свідчення вище сказаному наведу такий уривок із самої праці Боплана:

“Українські козаки хоробрі побудники, загартовані у боротьбі, завжди готові по першому наказу, за тиждень, виступити в поле … Не можна надивуватися з якою сміливістю вони перепливають море … Під час плавання козаки зовсім не п’ють горілку і взагалі не беруть її з собою, а якщо знайдеться у човні п’яний, то його отоман назує кинути за борт. Козаки з природи сильні і рослі....” [1].

Не менш цінними і важливими при вивченні даної теми є відомості, зібрані послом Венеціанської республіки Альбертом Віміною, що бував на Україні в 1650 році та Павлом Алепським, що подорожував по Україні в 1654 і 1656 роках.

Ось як про свою подорож по українських землях висловлюється Альберто Віміна:

“Землі на Запоріжжі, - пише він – до тієї міри плодючі, що республіка козацька може бути з впевненістю поставлена поруч з найбільш культурними країнами Європи, й може задовольнити вимоги найбільш завзятого хлібороба.”

Про козацький побут Віміна зазначає:

“За зовнішнім виглядом і своїми манерами козаки видаються простими, але вони не простаки і не позбавлені бистрого розуму. Про це можна судити по їх розмовах і способу правління.”

Далі Віміна каже, що найвищим державним органом у козаків є Рада, на котрій присутній гетьман. На цій Раді козаки обмірковують справи, підтримують свої погляди без чванства, все маючи на меті спричинити до загального добра. Якщо визнають кращим погляд інших. То того не встидаються, і без впертості відмовляються від власного погляду і приєднуються до більш правдивого.

Крім того, Віміна висловлю цікавий погляд стосовно того, що козаки лише тому не живуть у повному достатку і комфорті, бо зайві свої прибутки пропивають і взагалі за ніщо вважають багатство і задовольняються малим, зате на перше місце ставлять свободу.

Із захопленням про Україну пише також і вище згаданий Павло Алепський, а саме, як про “прекрасну країну, що повна мешканців і завків, як гранатове яблуко зерен.” Коли Алепський уперше вступив на українську землю у Рашкові над Дністром, то він одразу ж помітив високий рівень культури:

“Починаючи цим містом, себто по всій козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони вміють читати та знають порядок богослужби та церковий спів. Крім