Як зазначає Боплан, козаки самі задумували похід, і не маючи на нього „дозволу короля”, як правило ??? його у свого старшого – кошового отамана [1, с. ].

Проте траплялося й так, що похід був здійснений на прохання чи бажання когось іншого із зовні, наприклад, правителя сусіднього з Україною і ворожої Туреччині держави. Дані випадки зокрема чітко зафіксовані у „Щоденнику” Еріха Лясоти [4, с. ].

Як повідомляє Боплан, для здійснення походу скликалася січова рада, на якій обирався наказний отаман, котрий очолить їх в поході. Отамана цей потрібен лише на певний час, а тому він і є наказним. Подана Бопланом і сама процедура виборів. Вона має такий вигляд: [1, с. ]

старшина і досвідчені козаки висувають „най здібніших” кандидатів;

тоді відбуваються вибори за більшістю голосів;

обраний повинен виступити перед Радою;

козацьке товариство вітає обраного.

На жаль, джерела, в тому чисті і іноземні, не дають нам відповіді на питання стосовно того, чи була у козаків процедура чітко визначеного місця проведення Ради, тобто, чи вона проходила на самій Січі, чи поряд біля неї? Боплан з цього приводу пише, що це часто відбувається серед Дикого поля [1, с. ].

Після виборів, отаман відправляє частину козацтва для приготування та відправлення на Запоріжжя всього, що необхідне для походу. Тоді вони вирушають до Військової скарбниці, місця збору і тут починають будувати свої судна. „Військова скарбниця”  _частина басейну ріки Дніпра. Боплан описує її наступним чином:

„трохи нижче річки Чортом лик, десь по середині Дніпра лежить досить великий острів....... цей острів оточений понад 10-тисяч інших островів, розкиданих вздовж і впоперек цілком хаотично і нерівномірно, одні з них сухі, інші болотисті” [1;44].

Зрозуміло, що така територія була недоступною чужій, необізнаній людині, а тому виступала чудовим захисником новозбудованих човнів. До будівництва човна бралося 5-6 тисяч відчайдушних, добре озброєних козаків. При чому, один човен споруджувало приблизно 60 чоловік, а оскільки вони „майстри на всі руки” то через 2 тижні мали 80-100 готових човнів [1;47]. Описує Боплан і форму суден, виділяючи: однощоглові, двощоглові, зроблені на основі вербового або липового видовбаного човна з дошковою нашивкою та в’язанками очерету по боках через усю довжину судна. Довжина човна була близько 20 метрів, ширина та висота 4 метри. На човні ставились 2 стерна, по одному на кожному кінці, а також 10-15 пар весел [23;с.134].

За словами Боплана, в один човен могло сісти від 50 до 70 козаків.

Таким чином, самотужки побудувавши флотилію і оснастивши кораблі харчами, гарматами, а кожному човні було 4-6 фальконетів, козаки буди готові до походу [1;с.29]. Кожен козак був озброєний 2-ма рушницями та шаблею, хоча особисте озброєння козака було на його власній совісті, і кожен учасник походу ще до початку військових приготувань повинен бува про нього подбати [1;с.81]. Одягненими козаки були в сорочки й шаровари. Крім того, мали змінний одяг.

Ось саме такий вигляд має плавучий козацький табір на Чорному морі.

Про військову дисципліну, яка панувала в цьому таборі Боплан відгукується наступними словами:

„Під час цих походів цей люд дуже стриманий, а коли знайдеться між ними в поході якийсь пияк, отаман одразу ж наказує викинути його в море. Їм забороняється брати в морський похід чи на бойові операції горілку: дуже строго вони дотримуються цього”.

І ось, спорядивши повністю флот, козаки вирушають по Дніпру. Боплан пише, що при можливості, козаки старались вибиратись в похід влітку, після Сятого Іоана і до перших днів серпня або ж осені. В перший козацький човен сідало 70 чоловік [1;с.72]. Боплан вказує на 2 можливі шляхи виходу в Чорне море:

„вниз по Дніпру

вверх через пороги по річці Самарі, басейном Дону”.

Основним є саме перший шлях, а тому ним і користувалося товариство. Що ж стосується 2-го шляху, то він використовувався тільки тоді, коли вихід із Борисфену стерігся турками. А тому, мову вестимо саме про перший шлях – козаки рухаються вниз по Дніпру. Бойовий поряд їх при цьому виглядає наступним чином: усі судна йдуть поряд, так, що весла їхні майже торкаються. Попереду тільки отаманський корабель, який виділяється серед усіх решта спеціальною відзнакою. Зауважимо, тільки те, що все це відбувається вночі, як правило, у безмісячну ніч. Козацькі човни спускаються вниз по Дніпру де на них чатує велика небезпека. Справа в тому, що будучи доведені до відчаю постійними козацькими плаваннями, турки створили, за словами Боплана, по Дніпру цілі загороджувальні системи, які повинні були перешкоджати козацькому флоту прорватись у Чорне море. Так перша система знаходилась вище протоки на острові Тавань [1;45], де було розташоване турецьке місто Іслам-Городок. Тоді, що роблять далі козаки? З метою подолати дану перешкоду, вони зупиняються трішки вище Іслам-Городка, у каналі під назвою Коссака, де вони і переховуються. Після того, як перешкоду подолано, козацький флот рухається далі, до гирла Дніпра. Але тут знову йому на перешкоді стоїть чергова система загороди, центром якої було місто-порт Очаків. Місто це є стоянкою для галер, як охороняють гирло Борисфену, щоб перешкодити виходу козаків у Чорне море. Отже, здавалося б що у козаків немає жодних шансів прорватись у Чорне море. Але, як зазначає Боплан, козаки хитріші. Справа в тому, що саме гирло Дніпра є доволі широким і поросле очеретом. Турецькі ж галери не наважуються сюди заходити, через те, що колись зазнали тут уже лиха. А тому, татари задовольняються чеканням на