При цьому не можна не згадати і тай факт, що майже ціле XVI ст. проходило під впливом великих географічних відкриттів кінця XV ст.. Як наслідок, населення заходу хотіло отримати якомога більше інформації про нові та невідомі землі. Тому-то, недивно, що західні автори, висловлюючи свої враження від подорожі по Україні, в основному вели мову про багатство української землі. В цьому плані можемо назвати Щоденник М. Литвина, який і справді у 1550році бував на Україні. Ось зокрема які він подає відомості:

„Ґрунт Київщини до такої міри родючий і зручний для обробку, що лан (земля), виораний раз., дає великий урожай; навіть необроблене поле дає рослини, які годують людей своїм корінням і стеблом. Тут ростуть дерева, що дають різноманітні ніжні овочі. В старих дубах і буках, в котрих зробилися дупла, водяться рої бджіл зі щільниками меду, який відзначається чудовим кольором і смаком”.

При цьому, слід зауважити, що чим незвичнішою була інформація про ці землі, тим популярнішим був сам твір, в тому числі і його автор. Тому, той хто писав, скоріше всього ставив собі за мету не подання правди праці, а прагнув був задовольнити потреби тогочасного суспільства у корисній інформації. А тому, траплялись непоодинокі випадки, коли твори просто ставали казками.

Але це не значить, що ми сьогодні повинні засуджувати за це, або повинні визначити, хто з них писав більшу, а хто, навпаки –меншу правду. Адже, зовсім не це є в даному випадку головним. Головне те, що вони сприяли піднесенню авторитету козацтва у Європі.[25,с. ].

Слід наголосити, що в цей час з’являються також повідомлення, які містять більш правдивішу інформацію. Серед них, можемо виділити твори німця Л. Мюллера, італійця Гамберіні, а також, мемуари, листи, описи дипломатичних місій [33,с. ]. На цей раз це є уже твори нового типу, і писались вони з політичною метою, наприклад, схилити того чи іншого правителя до союзу з козаками. Саме вони заставили багатьох керівників західних держав звернути увагу на козацтво з його військовим потенціалом, і саме ось ці невеличке за змістом повідомлення започаткувало так звану „нову еру”. На це існувала одна єдина причина. В чому вона криється, може виникнути питання? Справа в тому, що в Європі спостерігається переважання творів з правдивою реалістичною інформацією, яка відображає дійсний стан речей, а не вигаданий. А поширення такої інформації, зокрема про козаків веде до розуміння на Заході козацтва як соціально складової українського народу, який має свої історичні корені[20, с. ]. До того ж українців вважали то окремим народом, то наприклад, московитами [3, с.193].

Основоположниками „Нової ери”, її „першовідкривачами” були Комулович та Лясота. Зокрема, восени 1593року римський папа КлиментІІ висилає до козаків спеціального посла – хорватського священика Комуловича. Останній віз із собою 12 тисяч золотих дукатів, які повинен був віддати козакам як плату за участь у війні проти турків. Та добратися до Січі Комуловичу не вдалося, хоча гроші він передав.

Уже більше поталанило цісарському послові, шляхтичу Еріху Лясоті, який зумів доїхати до Запорізької Січі, де кілька тижнів ввів переговори з козаками.. Про цю свою подорож Лясота розповідає нам у своєму „Щоденнику”, який зараз вважається безцінним джерелом з історії козацтва.

Отже, можемо зробити висновок, що ці місії, як Комуловича і Лясоти засвідчили в черговий раз про визнання західними державами Запорізького козацтва як самостійної суспільно-політичної сили, яка здатна впливати на перебіг історичних подій в Європі.

Проте подальшому активному розвитку прямих контактів Західної Європи з козаками зашкодило повстання Северина Наливайка, яке на декілька років відволікло погляди козаків від справ міжнародних до внутрішніх. Адже протягом1594по1597років козаки були обтяжені боротьбою з поляками. Українська дослідниці Н. Полянська-Василенко вважає, що це повстання дещо охолодило запал західних політиків, на думку яких козаки спрямували свою енергію далеко не на ті глобальні для Європи справи, до котрих їх закликали, наприклад, Комулович і Лясота. Та й гроші, що були їм привезені, запорожці використали не за призначенням. До цього потрібно додати ще й також офіційну польську пропаганду яка намагалась була змалювати перед Заходом козаків як „банду пройдисвітів, небезпечну для основ державного устрою”. А польський сейм 1597року взагалі оголосив козаків „ворогами держави” [14, с. ]. І можливо ось це, вище згадане, і стало причиною того, що Захід починає менше цікавитися козаками і починає вбачати в них досить” ненадійних партнерів”.

Але все-таки помилковим було те, якщо ми вважатимемо, що це призвело до падіння загального громадського інтересу в Європі щодо козацтва. Зовсім ні. Навпаки, цей інтерес ще більше зростає. Як свідчення цього є історичні твори, що з’являються в цей час, у яких чимало інформації про козацтво, наприклад, це „Всесвітня історія” (1604-1608) французького історика і політичного діяча Ж. О. Де Ту;

„Всесвітня історія” французького вченого А. Д. Обіньє;

„Загальна історія турків” англійського історика Кнолезза.

Ознайомившись з вище переліченими творами, ми переконуємося, що інтерес громадськості Заходу до козацтва не зник, і що козацтво й надалі усвідомлювалось як значуща суспільна сила. Особливо широкий запал в Європі викликали героїчні дії козаків на початку XVIІ ст. Відомо, що в цей час стався черговий