Перші широкі операції проти УПА почалися взимку 1944-45 рр., коли більшовики кинули в Карпати цілі поліційні дивізії. Операції повторювалися впродовж 1945 року. Найбільшою операцією проти УПА було велика блокада взимку 1945-46 рр. Від 1947 року почалася демобілізація відділів УПА. Після чого вояки і старшини УПА поповнювали ряди збройного підпілля. Залишилися тільки команди та невеликі відділи для спеціальних завдань [45, с. 14].

Згідно з наказом Головного Командира УПА генерала Тараса Чупринки з датою 3 вересня 1949 року розв'язано останні бойові відділи та штаби. Таким чином вже з кінця 1949 року бойові ації відбувалися тільки в рамках збройного підпілля, бо регулярних частин УПА вже не мала. І хоч українське підпілля зазнало великих втрат, боротьба тривала ще кілька років.

Більшовицька влада не забула, та й не могла забути про свої наміри все-таки доконати селянство і зробити його господарку колективізованою. Вона знову вдається до практики примусового переконання вступати до колгоспу.

Репресивна комуно-московська система, що брела по українській землі по коліна в крові, десятиліттями забороняла навіть згадку рпо хресний хід мільйонів українців по безмежних гулагівських таборах, а жахливу правду заливала брудна повінь величезної брехні та історичних перекручень. Україна позбувалась своїх кращих синів і дочок, відбувся геноцид української нації. Однак народ не скорився і ціною великих втрат домігся своєї Державності.

Мешканці села Велика Камянка теж чинили опір фашистам, були розвідниками, звязковими. Однією з таких мужніх людей цього села була М. Вівчарук – звязкова під всевдонімом “Калина” [50, c.4].

Її батько –Іван Фнис, народився 1902 р. в ???, що розбіглося вздовж мальовничої Лімниці, був освідчений, начитаний, але через громадську діяльність його переслідували поляки і він змушений був переселитися в 1929 р. до родинного с. Велика Камянка, за 14 кв від Коломиї. Було у них троє дітей. Найстарша – Гануся (1927 р.), в 1943 р. вступила до Станіславського сільськогосопдарського ліцею, де стала членом юнацької ОУН, розклеювала в місці протинімецькі летючки, розповсюджувала підпільну літературу. Тоді у с. Велика Камянка вже існувала підпільна націоналістична група, керівником якої був Дмитро Харук (Максим).

До нього часто проходив районний провідник ОУН – Юркеквич (“Тятива”) і з ним почала співпрацювати Ганна, яка вибрала собі псевдо “Калина”. Вона почала проводити свою підпільну діяльність. Коли про їх діяльність дізналися поляки і донесли німецькій владі, то батька її ледве не розстріляли, “Калина” пізніше стала звязковою теренової мережі ОУН.

Восени 1946 року “Калина” була свідком, як на присілку села Янківки Грушці після короткого запеклого бою, в будинку Бабачка Миколи згоріли три повстанці, а госопдиню кинули живою у вогонь.

У квітні 1945 р. в урочищі “Глибока” різунівці зіткнулися з великим загоном НКВД, двоє стрільців було поранено: “Крук” і “Камінь” (Іван Сеньків з Джуркова) уночі їх було привезено в село, а “Калина” визвала місцевого лікаря Григорія Дячука. Він очолював місцеву амбулаторію і був звязаний з бондарівським підпіллям. Пізніше “Камінь” став зрадником і доктор був увязнений на 25 р. у Сибірські табори. У 1948 році він здав усе підпілля у великій Камянці, а решта відбулися у 4 етапи, схопили всього 62 особи [50, c.4].

Ганну забрали вночі 9 серпня, увечері вона вже була у Станіславській вязниці на вулиці Дадугіна, 10 вересня вона була засуджена до 25 років увязнення. В грудні 1948 р. “Калину” переслали в сумнозвісну Інту. Звільнили її у червні 1956 р. і вона поїхала до депортованої родини на Далекий Схід.

Інший учасник УПА з Великої Камянки – Володимир Войтович (Соловей, Весна) за ними не раз нагадує ті славнозвісні часи: “уміли катувати “Визволителі”, але народ скорити не змогли” [50, c.4].

Його розповідь починається з того, що він онук, Січового стрільця Якима ,син січового стрільця Андрія. Він говорить: “Я – стрілець УПА куреня, сотні нечая, чети Сибірської, Стрілець Соловей Весна, інвалід УПА 2 групи. Розповідає про ті гіркі часи, які довелося пережити воїнам УПА про ті відомі дотепер стрілецькі пісні, які вони співали, ішовши в бій, про катування, якого зазнав, коли потрапив до полону, як через муки став калікою і як після закінчення війни добирався додому. Остаточне його звільнення відбулося 20 листопада 1945 р.”

Як ми бачимо, історія УПА стала трагічною сторінкою в життті нашого народу, нашої країни, району, села.

В селі Велика Кам’янка багато односельчан, розповідало про злодіяння, які заподіяли українські буржуазні націоналісти жителям села, а також жителям с. Фатівці на хуторі Чистяк. Це був тематичний вечір “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”, присвячений пам’яті загиблих односельчан, від рук українських буржуазних націоналістів. Людей прийшло до клубу дуже багато. Прийшли не тільки з с. Велика Кам’янка, а й з Фатовець та хутора Чистяк. Вони не тільки прийшли, а принесли із собою біль материнського серця за втраченими дітьми, горе синів і дочок. Про ці події згадують П.Д. Звозіль, Г.Д.Півторак, С.Ф.Пульковська, М.Й.Лесюк з