До війни у селі було 3 школи:

В 1941 р. було 3 школи: українська, польська, мішана [10, с. 67]. Директором української школи був пан Фещук, учителем – пані Буракова і пані Штефурак. Головне приміщення цієї школи знаходилося на місці колишньої аптеки, а на даний час житлового приміщення, решту класів знаходилося по хатах Бойчук М., Кендзьора І., Чоланюка В. Діти вчилися зранку до вечора. За німецького панування директором школи був М. Підганюк.

В післявоєнний час на території села було дві школи: в центрі села і на Горбах.

Школа на Горбах була побудована в 1938 р. зусиллями громади села. В 1949 р. тут було відкрито середню школу [38, с. 5], будівництво якої розпочалося ще в 1947 р. [39, с. 5]. В центрі було закінчено будівництво школи, яку будувати почали, ще за польських часів. Тут була неповна середня школа. Директором школи була Літошко Марія з Чернігівщини. Більшість учителів також були приїжджими. Пізніше директорами школи були: Лесюк В.М., Карпова Г.М., Шепетюк В.І., Томенчук Б.П., Мельничук В.М., Косович В.О., Остафійчук М.С., Геник Я.Є.

Отже, за австро-угорської окупації в селі Велика Кам’янка і у всіх інших школах району була українська мова. За польської окупації посилилася тенденція до ополячення місцевого населення – впродовж 1925-1931 рр. практично всі українські школи Галичини були перетворені на мішані, так звані утраквістичні, а насправді – польські. Пам’ятаймо, що й за радянських часів дискримінація української мови відбувалася цілеспрямовано, постійно і на державному рівні. Вчителям “братньої російської” мови за однаковий обсяг виконаної роботи платили більше, ніж їхнім колегам, які навчали дітей материнської мови.

За даними інформації про стан роботи по ліквідації неграмотності і малограмотності серед дорослого населення станом на 1-2 грудня 1952 р. в Коломийському районі нараховувалось 394 неписьменних та 491 малописьменних [3, с. 60]. В цьому ж році було проведено нараду голів сільрад та директорів шкіл, на якій обговорювалися питання про ліквідацію неписемності та малописьменності серед населення району.

Станом на 1 вересня 1952 р. нараховувалося 257 неписемних та 683 малописьменних [3, с. 60].

Станом на 30 квітня 1953 р. нараховувалося неписьменних 695 чол. Відкрито 24 спільні дитячі установи, всіх дітей в них нараховувалося 821 чол, з них дітей дошкільного віку – 546 [3, с. 60].

Незважаючи на важкий період Великої вітчизняної війни Велика Кам’янка дбала про освітнє життя. Можна піддати сумніву правдивість відомого прислів’я: “Зустрічають за одягом, проводжають за розумом”. Так само, як зовнішній вигляд чиєїсь садиби багато чого говорить про її хазяїв [29, с. 1]

Сам вигляд Великокам’янської середньої школи милує зір як ззовні, так і всередині. Саме цю нову середню школу у Великій Кам’янці було відкрито у 1988 р. Розрахована вона на 624 учні [29, с. 1].

У 1997-1998 рр. в школі працювало 42 педагоги, 39 з них мають вищу освіту, 9 вищу категорію, 5 – звання “старший учитль”, 1 – учитель-методист. Директором школи є Огородничук Я.Й.

Школа – жива енциклопедія. Чимало треба потратити часу, щоб оглянути художні твори на стінах та прочитати всю інформацію. Враження таке, ніби перегортаєш всесвітню енциклопедію.

Над усім цим попрацювали батько і син Корпанюки – не без гордості за своїх односельців – мовить директор школи Я.Й. Огородчук. Кожного року Великокам’янська школа займає призові місця на різних олімпіадах та конкурсах, де є знаменитий на весь район танцювальний колектив “Прикарпаття” (керівник Огородничук Г.В.).

Галина Василівна вимоглива до своїх вихованців, одначе діти люблять свого керівника. Разом з вихованцями, вона вивчає історію народних танців, їх елементів в постановці своїх композицій. Від сільських старожителів Ганна Василівна почерпнула матеріал для постанвоки стародавніх танців “Вертуха”, “Гординя”, “Камянецька полька”, “Голубка”, “Кортечка”... А коли постановка танців завершилася, першими глядачами її стали старожителі села – почесні співавтори новостворених танців.

...Зал затих в очікуванні. Танцюристи у швидкому темпі виконують “Камяницьку польку”, а за нею “Голубку” – і в раз зривається грім оплесків. На обличчях людей старшого покоління сльози радощі. Щира дяка керівнику за те, що вона виховує любов до історичного минулого нашого народу. Через танець – до серця минувшини нашої землі [35].

А ось історична цікавинка. Виявилося, що у Великокам’янській школі в 1946-1947 рр. директорував батько нинішнього минулого прем’єр-міністра В. Ющенка. Під час 10 Міжнародного гуцульського фестивалю школу відвідав рідний брат прем’єра – Петро Ющенко [29, с. 1]

Не менш важливе місце займає в культурі і народна творчість. За даними документів за 1910 р. у Великій Кам’янці була читальня та пожежна дружина імені Качковського. В 1933 – 1935 рр. на кошти селян у селі був збудований Народний дім, який мав кімнату-читальню, зал із сценою для вистав. Будівництво велося власними силами. Матеріали для будівництва в ті часи возилися возами.

Першим директором Народного дому був Макарчук Василь, який виконував цю роботу на громадських засадах. Були поставлені вистави: “Назар Стодоля”, “Украдене щастя”, “Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці”, Невільниця” та багато інших. Художнім керівником в цей час був пан Паталайчук. Велику роль у піднесенні культурного рівня селян відіграв придбаний за кошти селян приймач, навколо якого вечорами збиралися люди і