Циганщина – колись сюди в давнину приїхали люди, які відрізнялися від корінних жителів. Це були цигани. На полі, де знаходилося дві грушки, вони побудували хату й стайню, де і стали жити. Жили цигани дуже бідно, проте в злагоді з місцевими жителями. Згодом вони померли, а поле з того часу зветься Циганщиною.

Через село Велика Кам’янка протікає чотири струмки: Солонець, Веселий, Міхурівка, Харукова. Вони зливаються в один струмок і впадають в став с.Джуркова.

Гарним був ставок у Гуркалах. Звідти люди возили воду для всього села. Вода, яка бігла з-під берега створила криничку, що була викладена камінням. Вона збереглася і до цього часу. На Водохреща там святять воду.

За останні роки на території села було створено ряд штучних ставів: на Ліниці, в Красниці, в Глибокій.

До села Велика Камянка прийлягає і населений пункт Фатівці, який згадується під 1947 р. Інша назва села – Фатовець чи Хватовець. Назва ноходить від прізвища Хватів, де “хват, за словами Б. Грінченка – це блазень, пустун [42].

Отже, виникнення села Велика Кам’янка має цікаву і надзвичайно насичену історичними подіями, легендами та переказами місцевих жителів історію, яка бере свій початок ще з ХV ст.

Розділ IІІ. Сторінки історії с. Велика Кам’янка

до ХІХ ст.

В XIV – XV ст. Прикарпаття було густо населеним краєм, з добре розвиненим землеробством, скотарством, мисливством, обробкою деревини, шкіри, заліза. Велике значення мало добування солі (поблизу Коломиї), якою постачали навколишні землі, в тому числі і населені пункти, серед яких була і Велика Кам’янка.

Характерною рисою розвитку феодальних відносин на Галицькій землі у XII- XIIІ ст. було зростання серед феодалів багатої і впливової верхівки. Проте князів і бояр часто сплачували народні повстання. Найбільші з них були в 1159 і 1241 році [32, с. 12].

Період шляхетської окупації у XV – XVII ст. позначений дальшим розвитком і зміщенням феодально-кріпосницьких відносин, відчутним посиленням не тільки соціального але й національно-релігійного гноблення на Прикарпатті. Починаючи з XV ст. все більше обмежувалося право переходу селян від одного феодала до іншого. За ухвалою сейму 1505р. воно взагалі було скасовано. Польські феодали запровадили панщину, право вотчинного суду (1447). Особливо посилилось польсько-шляхетське поневолення після Люблінської унії 1569 року. Польські пани, прибравши до рук адміністративний державний апарат, загарбали міста, села, найкращі землі, ліси й пасовиська. На кінець XVI ст. лише магнатам Потоцьким тут належало 17 міст і містечок, серед них і велика Камянка [31, с. 33] .

Використовуючи своє панівне становище, часто і військову силу, феодали створили на галицьких землях свої великі господарства, у яких працювали селяни – кріпаки. Провідними галузями виробництва було зернове господарство і тваринництво.

Зростання панських фільварків супроводжувалося насильницьким захопленням селянських земель, руйнуванням сільської общини.

Нещадного визиску зазнало і міське населення, значна частина якого перебувала у феодальній залежності. В 1 половині XVII ст. в Галицькому і Коломийському повітах з 55 міст і містечок 37 були власністю польських і українських магнатів, а два належали духовенству [32, с. 15]. Зокрема, Велика Кам’янка в цей час належала польському пану Станіславу Потоцькому.

Польські королі в різний час надали ремісничо-торговому населенню 16 найбільших міст Галицького і Коломийського повітів самоуправління за так званим магдебургським правом. Щоб міцніше закріпити на землях Прикарпаття, Річ Посполита підтримувала польських, німецьких, вірменських купців і ремісників, надавали католикам різні пільги в торгівельно-ремісничій, культурній та адміністративній діяльності. Тут Галич, Коломия, Снятин, Рогатин, Калуш, Станіслав з їх міськими фортецями та військовими гарнізонами, а також феодальні замки Бурштина, Пнева, Рахівців стали опорнимипунктами польско-католицької колоніхації краю.

Великої шкоди Прикарпаттю завдали татарські і турецькі набіги, які були особливо спустошливими в 1498, 1520, 1594, 1621 та 1676 роках. Лише в кінці XVI – початку XVII ст. знищено 33 міста й багато сіл, десятки тисяч чоловік загнано в турецьку неволю [31, с. 33].

Турецько-татарські набіги, як і польська колонізація гальмували розвиток економіки і культури краю. Загарбники знищили багато цінних пам’яток матеріальної і духовної культури.

Антифеодальні повстання селян сталися в 1420, 1438, 1457, 1469 роках. Найбільшими виступами на Покутті було повстання під керівництвом Мухи в 1490 році.

У XVII ст. Прикарпаття стає ареною опришківського руху. Загони опришків формувалися переважно з утікачів-селян і міської бідноти. Вони нападали на маєтки феодалів розправлялися з шляхтою і урядовцями [32, с.15].

Коли в 1648 році спалахнула визвольна війна проти польсько-шляхетського гніту під керівництвом Богдана Хмельницького, боротьба населення Прикарпаття за національне і соціальне визволення.

Відомо, що 18 жовтня 1648 року мешканці села Велика Кам’янка збунтувалися: війт Кушнір з сином, священник Надьовський, присяжний Дмитро з сином та багато інших під корогвами пішли на Обертин, де пограбували замок польського пана Марцияна Силецького [19, с. 18].

За іншими даними цього дня жителями села було спалено панський двір у селі Руда і зруйновано замок графа Камінського з Замчища.

Ходили жителі села і на Обертин в 1650 році [19, с. 18].

Про це свідчить скарга Марцияна Селецького від 30 квітня 1650 року [10, с.184].

В 1340 році після смерті останнього галицького князя Юрія ІІ Богеслава, галицькі землі захоплюють поляки (1387 – 1772 роках). Ще якийсь час зберігалася стара адміністративна книжна система управління. Згодом тут запроваджується нова польська система управління, староства.

На Прикарпатті в 15 – 18 століттях існувало