Час, про який йдеться, був непевне через різні лихоліття: татарські напади, війни, неврожайні роки. Наш край зазнав не раз цього страшного лиха. Напавши на село чи містечко, татари забирали молодих хлопців та дівчат в ясир (полон) і продавали на невільничих ринках світу [32, с.13].

Особливо жорстокими були напади татар в 1489, 1570, 1589, 1594, 1616, 1618, 1620, 1622 роках, коли багато міст і містечок нашого краю були спустошені і знищені. В XV – на початку XVI століття спалено і знищено 33 населенні пункти Прикарпаття [31, с.33].

Неврожаї – друге після татарських нашесть лихо – через виснаженість прикарпатського грунту значно посилили бідування селян.

Академік Володимир Грабовецький вважає, що в 70-х - 80-х роках в цілому руському воєводстві в зв’язку з воєнними діями неврожаї повторювалися часто. Польський король в 1683 році з причин тяжкого неврожаю і голоду спеціальним універсалом заборонив купцям вивозити на продаж збіжжя за межі Руського воєводства.

Неврожаї продовжували “голодні роки”. Це давалося взнаки особливо в часи польсько-турецької війни 1650 – 1658 та 1676 – 1680 роках [24, с.87].

За голодом ішла інша біда - мори, внаслідок яких порожніли цілі села. Страшні голоди в Галичині були в 1738, 1744, 1746 роках.

Найкращий знавець історії нашого краю історик В. Грабовецький наводить факти, що в 1711 році шляхта скаржилася королю, що Галицька земля не може платити податків із-за постоїв різних військ – російських, угорських, польських, сарани, що все винищує на своєму шляху, а ще й великі повені, яких подібно досі не бувало, містечка і села залишаються пустими. [28, с. 87].

Повені були й пізніше в 1714, 1725, 1746 та інших роках XVIII ст. [28, с.87]

До 1772 року Галичина перебувала в складі старої панської Польщі, яка була подвійним лихом – суспільним і національним. Та це було XVIII століття, а в XIV – XV століттях польський король щедро роздавав шляхті українські села в приватне володіння і вони, загніздившись в своїх феодальних маєтках, замках, наклали на селян важкі феодальні повинності.

Жителі села Велика Кам’янка як і інших сіл, складали громаду на чолі з війтом і повністю були закріпачені, залежні від панського двору, звідки гайдуки виганяли їх на панські лани.

Всі селяни чітко розмежовувалися на багатих і бідних. Але незалежно від свого майна всі категорії селян виконували панщину, кожний кріпацький двір доставляв до панського двору або солеварні 15 – 18 возів дерева, платив грошовий збір свого господарства: один золотий і три гроші давав півтора корня так званого “осипного вівса”, п’ять курей, п’ятнадцять яєць, 4 кварти конопляного сім’я, дві горстки прядива.

Халупники (категорія залежних селян), як записано в актах “з малою осілістю грунту”, відробивши дванадцять днів річної панщини пішо, бо не мали сили і пряли з панського прядива пряжу, платили податок за поля [28, с. 184].

Настав 1846 рік. В суспільстві серед широких мас набирала поширена думка про скасування панщини. Інколи ця думка приводила до вибухів гніву і тоді кровавився обрій від палаючих панщицьких маєтків.

А згодом настала так звана “Весна народів”, - Європою прокотилася хвиля революції: Берлін, Відень, Прага, Львів, стрясла околицями Австро-Угорської імперії, дійшла до Галичини, до Карпатського краю. Цісар зрозумів, що від нього вимагають. 17 квітня 1848 року видав указ “Про скасування всякої панщини й інших підданських повинностей.” А на Великдень 23 і 24 квітня було проголошено патент про звільнення з під’яремного стану. Хрести свободи, що виростали на галицьких гостинницях і роздоріжжях, дуже довго були дороговказам української політичної орієнтації в Галичині. Такі хрести були чи не в кожному селі нашого краю, в тому числі і у Великій Кам’янці.

Часи, які переживав наш народ після скасування кріпосного права, в якійсь мірі нагадують наш період історії. 1848 рік, незважаючи на болісні процеси на селі став наче спалахом в темряві XIX ст. Українці – галичани наче пробудилися до активного політичного життя. За австрійського панування життя на селі дещо лібералізувалось, стало демократичнішим порівняно з польською окупацією [26, с.33].

Починалося XX ст. Вік, який увібрав у себе щонайкраще, створене ліпшими представниками людства, та найжахливішою трагедією двох світових воєн, перевернули уявлення народів про вселюдські катастрофи та низість негідників від влади, що намагалися встановити порядок у світі.

На долю села Велика Кам’янка припали суворі і трагічні випробування.

Важко говорити про щось конкретне про стрілецький рух у селі.

Період І світової війни був вирішальною віхою в першій чверті XX століття для України. Зіткнулися дві імперії: Австро-Угорська та Російська, які кинули у вир війни поділений надвоє український народ: західняків та східняків. В ході національно-визвольного руху розпадається на ряд незалежних держав клаптикова Австро-Угорська імперія. Це сталося внаслідок Листопадового Зриву 1 листопада 1918 року. На західно-українських землях постала ЗУНР.

Починаючи з 1920 року на Великій Україні вже насильницьки згортається процес українізації і більшовики розпочинають нову фазу війни з українським народом для остаточного поневолення свого вільнодумства. Розпочинається насильницька колективізація, яка згодом приведе до голоду, власне голодомору, заборонено діяльність української автокефальної православної церкви та ін. На цьому тлі втрачає свої