В селі Велика Кам’янка, як і в інших селах діяло товариство “Просвіта”, яке дуже прислужилося селянам для культурного розвитку, пробудження національної свідомості.

В ті часи в селі читали такі газети, як “Станіславські вісті”, “Українське село”, “Дзвіночок” та інші.

Та вже в 30-х роках для “Просвіти” настають важкі часи. Польська влада все більше посилює тиск на всі патріотичні організації. Вже ледь жевріє життя в сільських читальнях.

Для “Просвіти” найголовнішою ланкою була бібліотека. Тут односельчани діставали знання та освіту, де за символічно маленький внесок можна було стати його членом і отримувати необхідні книжки.

У бібліотеці відбувалися гарячі словесні баталії про економічні і політичні справи того часу. Гарно була оздоблена світлиця з портретом Т.Шевченка, Шептицького з синьо-жовтим прапором.

Другою не менш важливою ділянкою діяльністі просвітян села був аматорський гурток. Аматори постійно виступали перед односельчанами та глядачами сусідніх сіл. До речі, дозвіл на постановку вистави необхідно було брати у повітового старости. При цьому репертуар добирався з патріотичних п’єс, таких як “Наталка-Полтавка”, “Назар Стодоля”, та ін. День, коли в селі ставили п’єсу, був для селян урочистим та святковим. Після закінчення вистави співався національний гімн “Ще не вмерла Україна”. На читальні в такі дні вивішували синьо-жовтий прапор.

Ще одною ланкою “Просвіти” було спортивне товариство “Сокіл”, яке було створене 11 лютого 1894 року. Основну мету своєї діяльності товариство вбачало у залученні молоді до загальнофізичних вправ, занять з різних ігрових видів спорту, гімнастики, дотримання здорового способу життя,

Ще 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу розпочалася ІІ світова війна. Весь Коломийський район з підлеглими селами опинився в руках більшовиків. Навесні 1941 року знову появилася загроза примусового вступу селян до колгоспу. Село змушене було давати своїх молодих хлопців до Червоної Армії.

22 червня 1941 року з боку Станіслава почулися глухі вибухи. Почалася Велика Вітчизняна війна.

Залишилося очікувати, хто буде черговим окупантом в нашому краю. Ніхто ще не знав, що ОУН під проводом Степана Бандери за кордоном подбала про формування уряду, щоб при зручній нагоді оголосити про незалежність Української держави спочатку у Львові, а згодом – на всю соборну Україну, наперекір владі, яка до кінця червня посіла в Станіславі.

Спочатку була надія, що німці в якійсь мірі будуть спиратися на українців у своїй боротьбі проти Сталіна і його імперії. Але німецький агресор, сп’янівши від легких перших перемог, не зважав ні на людей, які потрапили під його владу, ні на норми міжнародного права. Терор став інструментом для залякування населення дистрикту Галичина, та її усієї України. Сільська влада вела так само облік худоби і домашньої птиці, накладала контингенти і забирала збіжжя залежно від площі ріллі. Кожний хто мав корову, протягом року повинен був також здати не менше 800 кг. Молока або не менше 25 кг. масла.

В наслідок непосильного контингенту, що його наклав окупаційний режим 1942 року в с. Велика Кам’янка, як і повсюди в краї розпочався голод. Люди змушені були ходити міняти речі на продукти в інші села і області. Хто не сплачував накладеного продуктивного контингенту, карався часто смертю. Масові арешти і розстріли стали звичайним явищем, що випливало з політики окупаційного режиму, який вважав Україну колоніальним здобутком. Особливо сильно голод проявився на селі. За спогадами місцевих жителів в голодні роки люди жили важко, не було що їсти. Вони змушені були міняти останній одяг за шматок хліба, їли полин, кропиву, льон. Хліб пекли з домішками трав.

В перші місяці фашистської окупації ворог відчув опір місцевого населення. Але організований рух опору почався з 1943 року, коли на Станіславщину почали на основі підпільних груп ОУН С.Бандери організовуватися перші зібрані відділи Української Народної Самооборони (УНС). Це робилося з тим, щоб ввести фашистів в оману: мовляв УНС і УПА – це різні організації. Наказом головного Військового штабу Українська Повстанська Армія 27 січня 1944 року, відділи УНС, що діяли в нашому краї, включено до УПА – Захід [32, с. 19].

За австрійського панування Велика Кам’янка належала пану Фішеру, який продав село двом військовим, прізвища яких не встановлені. Після неврожаю власники продали село двом польським панам: пан Баліцький купив Сухарів та Пологи, а пан Малковський – Залуч, Замчище і Містечок.

Звичайно, що і у повоєнний час червоні загарбники застосовували до родин повстанців та підпільників ОУН ті самі “методи впливу”, що і до війни – депортацію. Родини осіб, які перебувлаи в УПА або підпіллі, органи НКВС-НКДБ почали арештовувати і увязнювати. Репресії проти крян поводили сталінсько-беріївські опришники, починаючи від 1941 р. Заарештовані перебували впродовж тривалого часу в дуже жахливих антисанітарних умовах, їм дошкуляв холод, спрага. Вони хворіли різними заразними хворобами, в тому числі тифом [38, c.238].

Усього до 9 травня 1945 р. з теренів Прикарпаття за межі Українибуло відпривлено 3 або 4 ешелони з депортованими краянами. Це так звані ешелони смерті. Свідчення цьому – усні розповіді людей, які їхали в тих жахливих ешелонах, а також реабілітаційні документи колишніх департантів.

В селі Велика Камянка багато жителів села було депортовано до Сибіру, а саме Макарчук Марія Миколаївна, Вівчарук Михайло, Іванішин Петро, Макарук Василь Іванович, Макарук Михайло Васильович, Макарук Оксана Василівна, Федюк Степан,