Більшість публікацій самвидаву передруковували українські видавництва за кордоном, зокрема, "Сучасність" (Мюнхен, Німеччина), "Смолоскип" (Балтимор, США), Перша українська друкарня у Франції та ін. Виходили вони також ' перекладах іноземними мовами.

Своєрідною формою опору тоталітарному режимові в науці, літературі, образотворчому мистецтві була езопова мова. Болючі проблеми національного буття піднімались на симпозіумах та конференціях під прикриттям інтернаціоналістських гасел. Організовувались шевченківські, свята, вечори Івана Франка та Лесі Українки, гуртки з вивчення історії України. Підтримували національну самоповагу самодіяльні популяризатори народних та релігійних традицій, проводячи вертепи, свята Івана Купала, співаючи колядки та щедрівки. Мандрували містами й селами народні хори, зокрема, "Гомін", ("Жайворонок" та ін. Помітним явищем у духовному житті стали клуби творчої молоді. В окремих випадках опозиціонери вдавалися до мовчазних зібрань біля пам'ятників світочам національного духу, мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань. В антирежимні акції перетворювались похорони однодумців, судові процеси над дисидентами. Широко відомі письмові заяви, петиції вищим державним та партійним органам, протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн.

Боротьба з режимом не припинялась і в ув'язненні. Окремі опозиціонери відмовлялись від участі у слідстві, перетворювали останнє слово на судових процесах в акт звинувачення антидемократичної системи. У таборах дисиденти влаштовували акції мовчання, невиходу на роботу, боролися за перехід на статус політв'язня, передавали на волю документи, інформацію про табірні порядки.

Головною зброєю політв'язнів у відстоюванні власної гідності, при захисті друзів від знущань, адміністрації, в організації протестів було голодування. Вдавалися вони до цього засобу досить часто. Адміністрація таборів на це реагувала карцерами, забороною побачень, медичної допомоги та ін. Але голодуючий був позбавлений права померти: близько передсмертної межі його годували примусово, роздираючи спеціальними пристроями рот і подаючи їжу через запханий у шлунок зонд. Помирати дозволялося поза голодуванням, але не на знак опору.

Активною формою протесту проти тоталітарної системи була відмова від радянського громадянства, подання заяв на виїзд за кордон. Влада розглядала їх як заяви на переселення в тюремні камери, хоч під тиском міжнародної громадськості окремим дисидентам вдалося прорватись через "залізну завісу". Дехто не витримуючи тиску й переслідувань, намагався перейти кордон таємно, що, як правило, також завершувалось тривалим ув'язненням. Пильному контролю спецслужб підлягали зв'язки опозиції з українською діаспорою та закордонною демократією. Такі контакти активно використовувалися для провокацій проти дисидентів та їх дискредитації.

Особливістю руху опору в Україні було його постійне прагнення розглядати власну антирежимну діяльність у контексті національно-визвольної боротьби поневолених комуно-фашизмом народів. Чималої мужності вимагали протести проти придушення масових народних заворушень в Угорщині, Чехословаччині, Польщі та інших країнах. Окремим дисидентам такі протести коштували свободи (Олекса Тихий, Зорян Попадюк).

До початку 80-х рр. дисидентський рух в Україні було практично розгром-лено. Головною причиною цього бу-ла відсутність у дисидентів належної політичної мобільності, активних зв'язків з масами, здатних забезпечи-ти їм дієву і рішучу підтримку широ-ких верств населення, і зокрема, робіт-ників та селянства. Бракувало належ-ної організованості. За своїм соціаль-ним складом дисиденти були пере-важно представниками різних категорій інтелігенції.

Однак не зважаючи на величезні пе-решкоди, що їх чинила влада, ди-сиденти доносили до народу правду про справжнє становище в Україні. Завдяки їхній самовідданій боротьбі у громадській свідомості поступово ут-верджувалась думка про необхідність виходу України з Радянського Союзу і створення власної незалежної дер-жави. З середовища дисидентів вий-шло багато політиків, які і наприкінці XX ст. плідно працюють, утверджуючи і зміцнюючи незалежну українську державу.

Реферат

на тему:

“Зародження дисидентського руху

в Україні”

Література

О.Субтильний “Історія України”, Київ, 1992р.

С.Кульчицький “Історія України” Київ, 2000р.

Ф.Турчанко, П.Панченко, С.Тимченко “Новітня історія України” Київ, 2000

План

Течії дисиденства

Концептуальні погляди дисидентів

Форми опору

Висновок