були роз-бещені імперіалістичною і громадянською війнами та по-літичною нестабільністю суспільства. Тому боротьба на-бувала характеру взаємовинищення. Так, питання про лік-відацію продрозкладки перетворилося з проблеми еконо-мічної у політичну з тенденцією переростання у воєнну.
3. Голод 1921 —1923 pp. Катастрофічна посуха та нев-рожай 1921 р. загострили ситуацію з хлібом у найважли-віших зернових районах Росії, Поволжі, Північному Кав-казі та на Півдні України. УСРР зібрала лише 30% уро-жаю 1916 р. Різко збільшувалася кількість голодуючих.
Тільки в степових губерніях республіки вона зросла з груд-ня 1921 до травня 1922 р. з 1,2 млн до 3,8 млн осіб, а по всіх губерніях — до 5,6 млн осіб, що становило 25% на-селення УСРР. Епіцентром лиха в Україні стала Запо-різька губернія.
Особливо важким був 1922 р. У травні цього року го-лова ВУЦВК Г. Петровський звернувся до ВЦВК з про-ханням припинити вивіз продовольства з УСРР, аргумен-туючи це тим, що на фронті боротьби з голодом «у Ро-сії — перелом у кращий бік. На Україні — навпаки. Херсонські жахи продажу людського м'яса поширюють-ся... На 1 квітня голодуючих — 3 млн. Допомога — пере-важно одна восьма фунта хліба — надається тільки 15%...» Через тиждень уже в листі до М. Калініна він з болем констатує: «Маючи своє Поволжя, Україна з початку кам-панії до 1 травня надіслала в прикріплені до неї губернії РСФРР 960 вагонів продовольства, тобто в чотири рази більше, ніж своїм голодуючим губерніям...»